Минув рік як пішла з життя наша скромна землячка – ветеран Другої світової війни та праці Лідія Тарасівна Єрьоменко.
Вона народилася 1922 року в Запорізькій області в багатодітній селянській родині. У страшні роки голодомору батьки переїхали на Донбас, а коли стало жити трохи краще – повернулися назад.
Лідія була найстаршою з дітей, тож батьки покладали на неї велику надію, коли залишали вдома з меншими братиками і сестричками. В її пам’яті закарбувалися моменти з дитинства – як гірко плакала матуся, як недосипала ночей, коли хворіли її діти. Тож як прийшов час подумати про майбутню професію, дівчина вирішила стати медсестрою і вступила до Мелітопольського фельдшерсько-акушерського училища. У 1940 році вона успішно закінчила навчання і розпочала трудову діяльність в одній із сільських лікарень Хмельницької області.
Та мрії і сподівання на щасливе майбутнє перекреслила війна… З першого її дня Лідія була мобілізована і направлена на фронт. Але пункт призначення – медсанбат 216-ї механізованої дивізії, як і сама дивізія, зазнали нальотів ворожої авіації. Згодом уціліла частина медперсоналу, в тому числі й військовий фельдшер Єрьоменко, були направлені у польовий пересувний госпіталь при першому гвардійському кавалерійському корпусі. З ним Лідія пройшла шлях від Москви до самого Берліна.
Сьогодні можна лише уявити, що довелося бачити і пережити дівчині за довгих чотири роки кровопролитної війни. Дуже часто складалася така ситуація, коли через переповнення госпіталів поранених доводилося розміщувати у санітарні летучки, причіплювати їх до потягів і відправляти в тил, а іноді і супроводжувати. Свої обов’язки лейтенант медичної служби Лідія Єрьоменко завжди виконувала чесно і добросовісно. За доблесть і відвагу була нагороджена орденом Червоної Зірки, медаллю «За бойові заслуги» та багатьма іншими державними нагородами.
У листопаді 1945 року вона була демобілізована. Спочатку трудилася за фахом, та з часом закінчила Харківський юридичний інститут і була направлена на посаду державного нотаріуса до Фрунзівського району. Двадцять п’ять років віддала цій справі. Про те як виконувала Лідія Тарасівна свої професійні обов’язки, свідчать численні нагороди, серед яких Почесна грамота Міністра юстиції УРСР і медаль «За трудову доблесть».
Жителі Фрунзівського району пам’ятають Лідію Тарасівну Єрьоменко як прекрасну, доброзичливу людину та грамотного спеціаліста. На жаль, уже нема її серед нас, але залишилася пам’ять, яка передаватиметься від покоління до покоління – пам’ять про жінку, життєвий шлях якої і сьогодні є зразком любові до своєї Вітчизни.
