Майже щодня нам доводиться потрапляти в різні ситуації, коли зіштовхуємося з грубістю або навіть відвертим хамством. Найчастіше це відбувається в громадському транспорті (особливо славляться маршрутні таксі). Що стосується сфери торгівлі, тут грубості серед продавців і касирів стало значно менше. В умовах жорсткої конкуренції, коли пропозиція явно випереджає попит, коли купівельна спроможність населення стає усе нижчою й нижчою, ввічливість і «піклування про клієнта» для продавця – запорука касового успіху. Але то вже як для якого продавця. Якщо він, наприклад, монополіст і його товар – живлюща волога, тепло або світло, принципи спілкування зі споживачами залишаються в «найкращих» традиціях радянських часів.
Не дуже давно випало побувати в розрахунковому відділі «Інфоксводоканалу» на вулиці Мельницькій. Зайшовши у відкриті навстіж двері одного з кабінетів, де були дві співробітниці філії, замість відповіді на вітання, почула командне: «Вийдіть!». За хвилину, вже коли стояла в коридорі, до мене долинула чергова команда: «Зайдіть!». На цьому серйозна посадова особа не перестала демонструвати мені свій культурний рівень. На спробу присісти на стілець, що стояв біля столу, вона суворо промовила: «Не сідайте. Це місце для співробітників». Іншого стільця (для відвідувачів) у межах її кабінету, як, втім, і в коридорі, я не побачила. Що остаточно «розчулило», так це її відповідь на моє запитання: «Пробачте, як Ваші ім’я та по батькові?» – «На дверях написано…».
Після цього я зрозуміла, що продовжувати спілкування з людиною, яка, судячи з відповіді, можливо, навіть не пам’ятає свого по батькові, відсилаючи людей прочитати його «на дверях», абсолютно безглуздо, і, попрощавшись, пішла геть.
Дзвінки та листи, що надходять до редакції, свідчать про те, що працівниця, з якою мені довелося поспілкуватися, у своєму роді далеко не унікальна.
«Чому з мене вимагають такий величезний пакет документів для укладання договору? Я лише купую у них воду. А натомість повинен віддати правовстановлюючі документи на квартиру й купу всього іншого. І це ж навіть не державна організація тепер, а приватна. Звідки я знаю, навіщо їм потрібні мої копії договору про купівлю та продаж квартири, техпаспорт, ідентифікаційний код? Збирають інформацію про те, у кого потім що можна «віджати»? Коли я категорично відмовився дати їм документи на квартиру, працівниця раптом стала розмовляти зі мною мало не як зі злочинцем»… Це рядки з листа жителя Суворовського району м. Одеси Анатолія Чупраги.
Пакет документів, який вимагають від споживачів електроенергії, тепла або води відповідні організації, – тема окрема й не нова. Але зараз говоримо про хамство, хоча, як видно з листа, все є взаємозалежне.
Не думаю, що керівники відповідних компаній спеціально навчають своїх співробітників говорити з людьми у грубій, хамуватій манері. Можливо, просто деякі з їхніх працівників, уявивши себе мало не вершителями чужих доль, поводяться таким чином. Пам’ятаєте фразу управляючої будинком на адресу мешканців зі старої доброї комедії «Діамантова рука»: «А якщо не будуть брати, відключимо газ»?
Виходить, що змінюються часи, змінюються покоління, але психологія та звичаї таких персонажів залишаються незмінними? Або, може, проблема все-таки в монополії, що породжує хамство?
