Прейскурант із подвійним тарифом
«Хочу поділитися своїми враженнями від нещодавнього відвідування Одеської Залізничної поліклініки, а потім і відповідної відомчої лікарні.
У мого близького родича, працівника Одеської залізниці, раптово почалася сильна горлова кровотеча. Перед цим він скаржився на охриплість голосу, біль під час ковтання їжі, утруднення дихання. Незадовго до цього з подібними скаргами він звернувся до лікаря у свою відомчу поліклініку. Вислухавши скарги пацієнта, отоларинголог чомусь поставив діагноз «гайморит» і виписав рецепт – купу дорогих лікарських препаратів. Ліки ці мій родич, властиво, відразу купив в аптеці, а через кілька годин після їх вживання, вночі, під час сну, відкрилася сильна кровотеча. Хто колись сам зазнав подібного, знає, наскільки це небезпечно і який панічний страх охоплює в цю мить людину…
Вранці мій родич знову був у поліклініці, і знову доктор, мовби не чуючи розповіді хворого про нічну подію, усе з тим же діагнозом «гайморит» відправив його на стаціонарне лікування. Зізнатися, після спілкування із цим фахівцем у мене виникло враження, що нині в медичному університеті студенти здобувають лише загальні знання про ті чи інші захворювання, а от як визначити хворобу у конкретної людини, як поставити правильний діагноз, уявлення не мають.
У лікарні старша медсестра, побачивши страховий поліс у руках мого родича, моментально зняла з нього ксерокопію і, судячи з усього, відразу забула про нового пацієнта. Протягом чотирьох годин до нього ніхто з медперсоналу не підходив, і тоді хворий сам вирушив шукати свого лікаря. Але безуспішно. Після чого бажання залишатися в лікарні зникло і ми, забравши речі, виїхали додому.
Зізнатися, обурює не тільки саме бездушне ставлення медиків до своїх пацієнтів – як чинних залізничників, так і ветеранів –людей, що перебувають на заслуженому відпочинку, але й наявні «прейскуранти». Менше 60 гривень медикам краще й не пропонувати – не візьмуть. Для пенсіонера такий похід по кабінетах – це надто дороге задоволення. Наприклад, деякі співробітники лабораторії діагностичного центру, зовсім не соромлячись, вимагають за результати аналізів кругленьку суму готівкою (причому гроші беруть авансом). І це при тому, що в усіх залізничників є страхові поліси, з яких на свій рахунок поліклініка або лікарня списують гроші як оплату послуг. На запитання, чому біля реєстратури не вивішено прейскурант, немає й копій наказів керівництва залізниці про пільгові категорії, завідувачка поліклініки відповіла, що це, мовляв, провина Управління дороги, яке ніяк не визначиться із цінами. Але мені добре відомо, що керівництвом Одеської залізниці давно ухвалено рішення про те, що пенсіонери – ветерани залізниці – мають одержувати медичну допомогу безкоштовно. Виходить, що працівники поліклініки це розпорядження ігнорують? У результаті залізничники й ветерани залізниці змушені двічі оплачувати ті самі послуги – і зі своєї страховки, і готівкою. Ось такий от, на жаль, «прейскурант» із подвійним тарифом діє у відомчих медичних установах залізничників.
Тамара Федорівна НЕТРЕБА,
ветеран Одеської залізниці з майже 40-річним стажем»
Від редакції: сподіваємося, що керівництво Одеської залізниці найближчим часом відрегулює тарифне питання та проконтролює виконання своїх розпоряджень для того, щоб працівники та ветерани організації мали змогу одержувати медичну допомогу без переплати.
А чи безпечне таке сусідство?
«Шановна редакціє, ми не вперше змушені звертатися із проханням про допомогу. Уже писали й про жахливий стан прибудинкової території, що складається із суцільних ям і проваленого асфальту, і про те, що з карнизів триповерхового флігеля періодично обсипаються шматки черепашнику, про жалюгідний стан його парадних і відкритих сходів. А ще про тріщини в стінах будинку, про те, що двір фактично ніколи не прибирається і що понад 20 років ЖЕК не проводила жодних ремонтних робіт за нашою адресою.
Але виникла ще одна проблема. Справа в тому, що до нашого двору належать іще два флігелі, які виходять фасадами на вулицю Богдана Хмельницького. Один із них – відносно не стара двоповерхова будова. У ньому ось уже кілька років як розмістився лакофарбовий магазин (але без будь-якої вивіски), де товар продається бочками. Що стосується другого, то ми досі не знаємо, що за офіс розміщений на першому поверсі й чим там займаються. З фасаду він постійно закритий (також немає жодної вивіски), співробітники входять до нього з боку двору. І ось уже більше року щодня протягом кількох годин поспіль із цього закритого офісу долинає потужний одноманітний шум якогось двигуна, що проникає в наші квартири навіть узимку, коли вікна зачинені, не кажучи вже про літній період. На запитання мешканців про походження звуку один зі співробітників відповів, мовляв, це просто невдало встановлена витяжка, що явно не відповідає дійсності. З'ясувати, чим же займаються в цьому офісі, людям так і не вдалося. Співробітники не розголошують цю таємницю. Періодично з напівпідвального вікна офісу, крім потужного гудіння, долинає й різкий запах, що нагадує запах ацетону. Таке сусідство викликає занепокоєння жителів. По-перше, хотілося б знати, чи дотримується протипожежна безпека в обох будовах – у магазині й у цьому загадковому офісі. Адже вхід у наш двір (через підворіття) досить вузький, а по обидва боки саме й розташовані зазначені будови. У разі загоряння пожежна машина у двір в'їхати не зможе, бо над воротами, між цими двома будовами, на досить низькому рівні протягнуто газову трубу. Поруч із офісом, на першому поверсі триповерхового флігеля проживає родина з дитиною-інвалідом. У дворі буває чимало людей похилого віку й неповнолітніх дітей. Просимо допомогти нам з'ясувати, наскільки безпечні для нас наші сусіди і чи є у них законні підстави здійснювати їхню діяльність.
З повагою, жителі будинку 53 по вулиці Богдана Хмельницького»
Від редакції: ми направляємо копії цього листа до відповідних інстанцій і разом із мешканцями будинку будемо чекати відповідей на питання, що турбує людей.
Чекаючи зеленого світла
«По центру Одеси люблю ходити пішки. Але помічаю, що, на жаль, до пішоходів у нас ставлення не надто шанобливе, причому з боку не тільки водіїв авто, але й міських служб. Якщо проїжджа частина більш-менш у стерпному стані, то про тротуари, наприклад, на вулицях Канатній, Преображенській та багатьох інших говорити не випадає: вибоїни, потріскана плитка, ями та ще нерідко пішохідна частина вулиці заставлена припаркованими автомобілями. Дивують і деякі регульовані світлофором пішохідні переходи. Наприклад, на перехресті вулиць Преображенської та Новосельського зелене світло для пішоходів загоряється на 9 секунд. Не більше 12 секунд воно горить і на перехресті Ришельєвська – Мала Арнаутська (у цей же час із Малої Арнаутської може повертати тролейбус або автобус, не завжди пропускаючи людей, перекриваючи їм дорогу), а от чекати, поки ввімкнеться зелене світло, пішоходам доводиться хвилини дві, якщо не більше. Я розумію, що Ришельєвська – одна з основних транспортних артерій у центральній частині міста. Але ж і люди, які рухаються не на автомобілі або мотоциклі, а, як то кажуть, на своїх двох, теж можуть кудись поспішати. Проте їм доводиться спочатку вистоювати в очікуванні зеленого світла, а потім мало не бігцем долати проїзну частину. А як щодо пенсіонерів, інвалідів, пішоходів із маленькими дітьми? Їм теж треба нестямно мчати через дорогу, щоб встигнути перш ніж засвітиться червоне?
Мені здається, що міські служби, які завідують роботою світлофорів, повинні уважніше ставитися до людей і встановлювати реальніші ліміти часу як для транспорту, так і для пішоходів.
Володимир МІЩЕНКО, м. Одеса»
Від редакції: сподіваємося, що КП «СМЕП», яке відповідає й за роботу одеських світлофорів, врахує побажання одеситів.
