Євген Якович Знамеровський із смт Слобідка, що на Кодимщині, нинішнього року відзначає три ювілеї: 75-річчя від дня народження, 55 років у ветеринарній службі, 35 – у бджільництві. Що означають ці дати для ювіляра? Не помилюся, коли скажу, – це віхи зрілості, мудрості, розважливості.
Та й на вигляд Євгену Яковичу аж ніяк не даси 75. Статний, молодцюватий, голубоокий, з поглядом, сповненим доброти до всього живого, закоханим у життя.
Народився ювіляр у мальовничому селі Дібровка Котовського району. Його батько Яків Михайлович працював на залізниці бригадиром, а мати Єлизавета Василівна – телятницею в колгоспі. Мав старшого брата Гната, який загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни і якого він так і не бачив. Не пам’ятає і батька – його розстріляли румунські окупанти за підпільну діяльність. Повернувшись із робіт на окопах, померла сестра Оля. Всю свою материнську любов мама віддала єдиному йому. Разом вони пережили страшне воєнне лихоліття, повоєнну розруху, голод і холод.
Зростаючи, Євген тягнувся душею до братів наших менших. Помітивши це, мама часто брала його з собою на ферму. А коли став старшим, то й сам брався допомагати матері, пильнував за молодняком, жалів знесилених чи хворих теляток, виходжував їх. У ньому зріло бажання стати ветеринарним лікарем, а коли й сільський фельдшер підказав хлопцеві, куди йому краще йти вчитися, закінчив школу молодших ветеринарних фахівців, потім – школу бджолярства. Обидві – на відмінно.
У тій же Дібровці здібного фахівця призначили завідуючим фермою. Зовсім скоро ферму було не впізнати: скрізь лад, надої та прирости тварин значно зросли. Водночас займався бджолярством і навіть досягнув вагомих успіхів, за які в нагороду отримав велосипед. Допитливий юнак цікавився наукою, тож закінчив зооветеринарний технікум, а згодом став головним ветлікарем колгоспу «Світанок» у Котовському районі. Там він теж здобув авторитет серед людей своїми ґрунтовними знаннями, ерудицією, наполегливістю та доброзичливим характером. Завдяки цим його якостям «Світанок» позбувся падежу тварин, тяжких інфекційних захворювань великої рогатої худоби та свиней. Натомість прийшли визнання, шана, досвід, подяки, винагороди, грамоти. Ці складові й привели Євгена Знамеровського на посаду завідуючого Слобідською ветеринарною дільницею, де працював із повною віддачею сил.
Під його керівництвом дільниця тривалий час займала чільне місце в системі сервісного ветеринарного обслуговування тварин. Зокрема, на території Слобідки і села Правда забули про інфекційні захворювання, до мінімуму звели таку тяжку недугу, як лейкоз корів.
Передавши справу в надійні руки, п’ять років тому перейшов на посаду пасічника до приватного підприємця. Та й тут робота для нього залишається на першому місці. Не раз дружина Зінаїда Яківна дорікала чоловікові, що весь час зайнятий справами і не зважає на своє здоров’я, мовляв, міг би вже подбати і про себе, адже кілька разів оперований. Та згадуючи улюблений вислів Євгена Яковича – «Хто робить кревно, той ходить певно», довго не сердиться.
– Що тут вдієш, така вже в нього вдача, – каже, змирившись, дружина.
І хоч за браком здоров’я давно відійшов від депутатської діяльності, йому й сьогодні болять громадські справи, проблеми, що навалилися на сільське господарство загалом і тваринницьку галузь зокрема.
– Хіба ж можна так бездумно зменшувати поголів’я худоби, птиці, – обурюється ветлікар. – Україна здатна мати своє якісне м’ясо та молоко. До того ж, без перегною земля знесилюється.
Тому закликає населення нарощувати поголів’я тварин, впроваджує політику господаря. І люди дослухаються до його порад. Сьогодні у приватних господарствах Слобідки та Правди налічується близько 400 голів великої рогатої худоби, свиней – 410, птиці – 12 тисяч, кроликів – 600 голів і 250 бджолосімей. До речі, ці медові трудівниці давно полюбилися Євгенові Яковичу. Вони стали ще одним філософським каменем Знамеровського.
– Я дуже поважаю труд бджілки. Це розумна й чутлива комаха – варто поспостерігати за нею, щоб це збагнути. Наприклад, коли бджола сита, вона спокійна… Ми користуємося плодами її праці – вельми корисної для нас: кожна людина мала би щодня з’їдати по дві-три ложки меду. Тож із глибоким почуттям поваги до цієї трудівниці та відповідальності за свою роботу ставлюся до справи пасічника, – говорить досвідчений фахівець.
Найбільше йому додає снаги те, що справа, якій віддав усе своє свідоме життя, має послідовників, серед яких і його син Валерій.
Як жартує ювіляр, «об’їхав син батька на вороних», маючи на увазі, що Валерій Євгенович Знамеровський – кандидат ветеринарних наук, доцент, викладач Одеського сільськогосподарського інституту, котрий закінчив колись, а опісля – Київську сільськогосподарську академію. Невістка Світлана Петрівна – ветеринарний лікар-епізоотолог. І все це Євген Якович вважає надзвичайним дарунком долі: його справа – в надійних руках.
