Пригадую, як у перші роки після незалежності найбільшим гріхом для кандидата на депутатство будь-якого рівня були пристойні статки. Це вважалося компроматом і могло спричинити значне падіння рейтингу претендента. Але з часом змінювалася свідомість українців, їхнє ставлення до заможних людей. Тепер вони цілком справедливо розмірковують: що корисного може для суспільства зробити людина бідна? Може це й цинічно, але ж чесно: що може зробити для міста або села той, хто для своєї сім’ї не зумів?
Близько року тому ананьївці почали говорити про Володимира Щербину. Хоча чутки про нього ширилися й раніше, але, через недостатність інформації, були суперечливими й нечіткими. А втім Щербина ніколи й нічого про себе не приховував, під час кожної зустрічі з ананьївцями відверто відповідав на всі запитання.
Серед перших із майбутнім депутатом облради познайомився колектив школи-інтернату. Наприкінці червня минулого року Володимир Михайлович, відвідавши його, чітко визначив: «Моя мета – робити людям добро!». Це й стало лейтмотивом усіх наступних діалогів з громадою. Тим більше що йшов Щербина до людей не тільки зі словами, але й з конкретними справами. Так, скажімо, впродовж останніх двох років він чимало зусиль і коштів вклав у відновлення комбікормового заводу в Жеребковому. Завдяки наполегливості бізнесмена депресивне виробництво швидко перетворилося на сучасне підприємство, здатне забезпечити роботою 45 чоловік.
Торік, іще до початку виборчої кампанії, з його ініціативи почався ремонт доріг. На найпроблемніших ділянках у напрямку Жеребкового, Кохівки з’явилася техніка, засипалися щебенем глибокі вибоїни та баюри.
Володимир Щербина завжди намагається оперативно вирішувати нагальні проблеми. Наприклад, для школи-інтернату придбав кілька пральних машин. Допомогу від нього отримують і мобілізовані воїни. Зокрема, одного з них, Сергія Гончаренка, прикордонника, який був поранений, доброчинець влаштував на лікування, що зрештою допомогло бійцеві стати на ноги. Для військовиків, що перебувають на передовій, придбав та передав джип, постійно забезпечує їх усім необхідним.
Відчули підтримку й родини мобілізованих. Вони отримали паливо, продуктові набори, одяг, гроші. Володимир Михайлович не відкладає справи на потім, вирішуючи всі питання у стислі строки. А випадки трапляються дуже різні: від особистої юридичної допомоги до ремонту музею.
Щоразу під час зустрічей Щербина наголошує, що прагне жити проблемами району, і, виходячи з цього, будує свої плани. Свідчення тому – конкретні справи: відвойована пасажирська каса на станції «Жеребкове», допомога дитячому відділенню районної лікарні, підведення газопроводу до села, підтримка освітян, спортивних команд, дитсадків, встановлення водонапірної башти…
Володимир Михайлович ніколи не обіцяє зайвого, нездійсненного, реально оцінюючи свої можливості. На особливому рахунку у нього ветерани, для яких завжди знаходяться час і можливості, аби вони не почувалися забутими.
Одне слово, якби кожен ставився до проблем району так само, як В.М. Щербина, скоро єдиною проблемою стало б знайти нову проблему…
