В 60-ті роки минулого століття гриміла слава інспектора Варніке. Народжений талантом Гарі Паршау і фантазією редколегії журналу «Ойленшпігель», геніальний сищик розв’язав купу карколомних кримінальних загадок. Спливло немало часу, читачі забули сторінку логічних задач «Ойленшпігеля». Але інспектора, хоча він і дуже постарів, все ще запрошують консультувати найскладніші кримінальні випадки, коли поліція не може впоратися з розслідуванням.
Спекотного червневого дня на територію Одеського військового госпіталю заїхало авто. Водій, огрядний добродій з вусами, вийшов з машини, не кваплячись відкрив задні дверцята і зазирнув усередину. Трохи покопирсавшися там, випростався і сказав кілька слів пасажирці – кокетливо вбраній жінці, яка теж тим часом вийшла і стояла поруч. Жінка ствердно хитнула головою і вусач, трохи хвилюючись, витягнув із кишені телефона.
– Поліція! Мене пограбували, – гучно сказав він у мобільник і назвав себе.
Поліцейський екіпаж, що прибув на місце за п’ять хвилин, без зайвих зволікань поштиво супроводив подружжя до відділку ГУНП.
Там, подеколи затинаючись, добродій повідомив, що на задньому сидінні авта, виїжджаючи з Києва, він поклав дві сумочки. У сумці благовірної було шість тисяч доларів США, а в його власній барсетці нагородна зброя – пістолет ПСМ калібру 5.45.
– Зникло і те, й друге, – твердо сказав він. – Знайдіть, бо…
Звісно, в поліції почалася паніка. Ще б пак! Хоча гість уже давно не при справах, але ж міністри колишніми не бувають. Та й «половина» його – теж неабияка впливова фігура в країні. Миттєво призначили найкращого слідчого.
– Де ви зупинялися дорогою, пане Анатолю? – запитав поліціянт у потерпілого.
– А ніде. Ото хіба на заправці між Любашівкою та Кривим Озером, та вже в Одесі біля центру «Мерседеса». Певно, там і поцупили, злидні.
– Ми в центрі довго були, – додала жінка. – Авто вибирали.
– Вибрали?
Чоловік і жінка одночасно подивилися в перенісся слідчого: мовляв, що ти за дурниці верзеш, працюй давай.
Поліцейський механізм закрутився на четвертій передачі. На ноги підняли майже половину особового складу ГУНП. Сищики і патрульні зазирали в кожну шпарину. На заправку відрядили спеціальну групу, а в автосалоні з переляку вилучили записи відеокамер аж до початку лютого. Одеські детективи шукати вміють, коли припече. Ввечері притягнули-таки сумочки високих гостей.
– Наші, – аж дещо спантеличено сказав екс-міністр і обережно зазирнув усередину, – але ж порожні… обидві.
Поліціянти чухали в потилиці. Знайти-бо вони знайшли, але на околиці Одеси, на смітнику. А на запису з камери спостереження «Мерседес-центру» чітко видно, що до автівки подружжя ніхто не підходив ближче ніж на десять метрів. Казна-що!
Старий Варніке, якого тишком запросили, вперше у своїй кар’єрі вагався. Бачите, в чому річ. Подружжя не бідує, он – навіть нового мерседеса приглядає. Шість тисяч у сумці дружини свідчать, що одне з центральних українських видань приносить-таки добрі гроші редакторові. Та й екс-міністр у минулому вільно (військовий прокурор Матіос каже, що навіть надто вільно) розпоряджався не тільки двома сотнями танків, 145 БТР і БМП, 8 літаками і 14 гвинтокрилами, але й двома комплексами «С-300». То пістолет – дрібничка. З іншого боку, навіть божевільний злодій не повезе пусті сумки за двісті кілометрів слідом за ошуканим...
А ви як вважаєте, що думає старий інспектор Варніке?
До речі, пограбований пан заяву про вкрадені гроші написав, а про зброю не хоче. Може, це допоможе розібратися?
