Лідії Мартинівні Зінченко дев’яносто, але вона така ж жвава, сповнена сил, як і сорок років тому. Здається, час не має влади над її енергійним запалом. Її душа прагне робити добро. І не важливо кому, – чи малому, чи дорослому, чи сусідові, чи просто малознайомій людині. Головне – допомогти, розрадити, прихистити.
Осіння пора для ювілярки – це своєрідний ужинок прожитих літ. Ні, вона не лічить, скільки зробила гарних вчинків, скільки має здобутків, вона розмірковує: чим ще потрібним засіяти життєву ниву, щоб вона врунилася милосердям та любов’ю. Оглядаючись із осені на свої срібнокрилі літа, вона гортає спомини, ніби перечитує сторінки далекої історії.
Було все: і горе, і радість. І нелегкі блокадні будні, коли три жінки – бабуся, матуся і юна Ліда виживали у двобої з голодною смертю. Жага до життя перемогла. А потім війна відкочувалася у спогадах на задній план, натомість приходили тривоги й радості мирного життя.
Стежки її долі привели до Подільська, який став для неї рідним. Майже півстоліття працювала на цукровому заводі головним технологом. Пишається тим, що її справу продовжують сини Олександр і Леонід. Вони, як і їхня мама, закінчили Київський технологічний інститут.
– Всі свої літа Лідія Мартинівна дбала про людей. Будучи депутатом міської ради багатьох скликань, ніколи нічого не просила для себе. У бесідах із міським головою Анатолієм Павловичем Івановим вирішувала питання виборців. Вона й сьогодні залишається бойовою, енергійною і душевною людиною. Знає майже кожного в місті: від малого до старого, – розповідає про ювілярку радник міського голови Марія Мазур.
Високою професійністю, активною життєвою позицією, принциповістю та енергійністю цієї жінки захоплюються не тільки люди старшого віку, а й молоді. Вона й сьогодні – голова ради ветеранів селища цукрового заводу, голова волонтерського руху – не сидить на місці. Жінка бере активну участь у житті рідного міста, проявляючи свою громадянську позицію та використовуючи багатющий життєвий досвід, прагне жити в гармонії з навколишнім світом і людьми. Можливо, сердечність і душевна енергія і є тим стержнем, у якому криється секрет довголіття цієї мудрої жінки.
Кажуть, що у добрих людей і квіти квітнуть рясно. А її невеличке подвір’я заквітчане айстрами, чорнобривцями, трояндами, віддячуючи буйноцвіттям за турботу. Але вона не тільки любить квіти, ніжністю та любов’ю наділяє Лідія Мартинівна і своїх дітей, онуків та правнуків. А ті не забувають своєї старійшини, піклуються, люблять і пишаються нею.
Завітали зі здравицями до оселі і міський голова Анатолій Іванов, і голова Подільської організації ветеранів України та голова громадської ради при виконавчому комітеті Степан Бацура, колеги, друзі, рідні та знайомі. Щиро лунали побажання здоров’я, щастя, радості і многая літа…
