З раннього дитинства у Сашка Бабія була мрія, про яку він не розповідав навіть найкращому другові...
Він хотів бути артистом: зніматися в кіно, виступати на сцені, на цирковій арені. Завжди когось показував – рухами, жестами, мімікою. Найбільший успіх мав, коли показував номер Геннадія Хазанова про студента кулінарного технікуму.
Звідки це взялося у нього? Адже в родині нікого з творчою професією не було. Батьки – прості люди, робочі. Та, мабуть, у кожної людини десь там, у глибині душі, живе красива романтична мрія.
Олександр у захваті дивився фільми за участю Чарлі Чапліна – геніального артиста, який умів усе: примушував людей плакати і водночас сміятися до сліз...
Після закінчення загальноосвітньої школи вирішив вступати до театрального інституту. Їздив до Москви, до Ленінграда. Спроб було... перша, друга, третя, четверта... Хоча, готуючись до іспитів, стільки всього перечитав, дістав грунтовну теоретичну підготовку, все ж... чогось не вистачило. Конкурс був величезний – сто абітурієнтів на місце!
В 1983 році вступив до школи-студії пантоміми в Одесі. Тієї самої, що виховала зірок комік-трупи «Маски-шоу» Бориса Барського, Георгія Делієва, Наталю Бузько... Під час навчання у нього та Наталки був спільний номер.
А на життя заробляв тим, що працював токарем на заводі. У свята та по вихідних виступав на різних естрадних майданчиках міста... Хтозна чим би все це скінчилося, коли б одного разу його виступ не побачив Ігор Миколайович Равицький...
Звісно, до професійного театру просто так, сказати б, з вулиці, не запрошують, але ж можуть бути винятки.
Від 1991 року Олександр Бабій працює у трупі Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В. Василька. Художній керівник театру, народний артист України Ігор Равицький розгледів у юнакові талант, своєрідність, відчув творчий потенціал.
Про Олександра можна сказати, що він надзвичайно працьовитий. Трудоголік. Щойно був прийшов до театру, цілими днями працював. Брав уроки сценічної мови – вчився володіти голосом, щоб його шепіт чули глядачі навіть з останніх рядів. У перервах між репетиціями опрацьовував пластичні номери, придумував різні сюжети, щоб мовою пластики та жесту розповісти про людські долі, характери, про те, що живе в найпотаємніших куточках людської душі.
Але він не бажав бути просто артистом-мімом. Постійно працюючи над собою, прагнув ролей у різних за жанрами виставах. Якось запропонували Сашкові попрацювати за сумісництвом помічником режисера. Йому подобалося вести вистави, спостерігати від помрежського пульту за тим, як працюють провідні артисти театру... Набував знань, досвіду.
З радістю грав епізодичні ролі. Йому було цікаво мобілізувати весь свій акторський арсенал в одній сцені і показати передісторію персонажа, його характер, із чим він вийшов на театральний кін. Так було, наприклад, у виставі «Люсі Краун» за романом І. Шоу (п’єса Я. Стельмаха, постановка заслуженого діяча мистецтв України Миколи Тараненка), де О. Бабій грав Тоні Крауна, сина Олівера Крауна. То була серйозна драматична роль, яка потребувала психологічного вирішення.
Над роллю в комічній опері С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» також треба було чимало попрацювати. Хто такий той Селіх-ага?! Хитрий, облесливий слуга султана. Чи, може, така собі проста людина, котрій доля дала таке життя? Уявити себе, Сашка Бабія, в цих запропонованих автором обставинах?
Вийшло переконливо: Селіх-ага у виконанні Олександра Бабія – живий, повнокровний образ турецького підданця.
Доля подарувала Сашкові можливість зіграти дві центральні ролі в одній виставі: Стецька та Стецькового батька Кандибенка у виставі за комедією Г. Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» (постановка заслуженого діяча мистецтв України Володимира Туманова). За традицією, Стецько товстий і неповороткий, а Сашко – стрункий і рухливий, то і включив актор у текст ролі Стецька слова: «Скільки їм – і не розумію, куди воно все дівається?!».
Щоб виходити протягом однієї вистави в кількох ролях, треба мати, крім здібностей, таланту, неабиякий акторський досвід. Це поза сумнівом. Сашко вчився у колег-партнерів, у режисерів, з якими йому пощастило працювати (насамперед у Ігоря Равицького, Костянтина Пивоварова, Володимира Туманова, Миколи Тараненка, Дмитра Богомазова, Юрія Одинокого, Алессіо Бергамо з Італії...)
Грав по кілька ролей (Баул, Гефлз, Актор, Суддя, Торговець із Чикаго) у виставі «Кар’єра» за п’єсою Б. Брехта «Кар’єра Артуро Уї, яку можна було спинити», у виставі «Г-і-р-ко!» за п’єсами А.Чехова, В. Маяковського, І. Ільфа та Є. Петрова (Димба, Антон Павлович, Весільний батько). І в кожній намагався бути різним, як зовні, так і за внутрішнім відчуттям.
Серед безперечних акторських успіхів О.О. Бабія – ролі, які високо оцінені театральними критиками, широкою театральною громадськістю, глядачами: Пак у виставі «Сон літньої ночі» за комедією В. Шекспіра, Привид Гамлетового батька у виставі «Гамлет» за однойменною п’єсою В. Шекспіра.
У них, можна сказати, гармонійно поєдналися О. Бабій-мім і О. Бабій – актор драматичного театру.
Пак у «Сні літньої ночі» – добрий маг-чарівник, який спритно «зрежисирував» перебіг подій у лісі, все переплутав, пожартував і... потім поєднав пари закоханих належним чином. Шкода, що ця вистава зараз не йде на сцені театру...
Стосовно «Гамлета»... В листопаді ця вистава повертається після тривалої перерви на сцену, і глядачі, що завітають до театру, побачать Олександра Бабія в ролі Привида Гамлетового батька. Це вражаюча оповідь про події в королівському палаці!.. І все мовою пластики.
За два з половиною десятиліття в Одеському українському театрі зіграно чимало.
Ролі у виставах на основній сцені, на експериментальних сценічних майданчиках, ролі у виставах-казках... Яскраві епізоди, центральні ролі. Митець не поділяє їх на маленькі та великі. Всі однаково дорогі. Бо в кожну з них вкладено частку душі.
Якось друзі порадили Сашкові спробувати себе в конкурсі «Україна має талант» на телеканалі СТБ. Поїхав до Києва – спробував! Увійшов до півфіналу конкурсу.
Глядачі, котрі прийшли на київський кастинг конкурсу, що проходив у залі національної опери України, аплодували стоячи та скандуючи «Браво! Браво!». Олександр Бабій зіграв цілу виставу: з гумором показав, як розпочинається ранок у чоловіка... ось чоловік прокинувся, далі... вмився, поголився, поснідав... А ось як починається ранок у жінки... це треба було дивитися! Навесні 2012 року в Одесі проходив другий міжнародний фестиваль клоунів та мімів «Комедіада» – форум провідних театрів пантоміми і клоунади України та зарубіжжя. Спеціальним призом «Спадкоємці Марселя Марсо» був нагороджений соло-мім Олександр Бабій. Так, до численних нагород – із конкурсів у Польщі, Німеччині, в Україні – додалася ще одна. Сподіваємося, не остання.
Олександр завжди прагнув спробувати все в акторському мистецтві. І естраду, і театр, і кіно. Знявся в кількох фільмах: у кіноальманасі «Україно, goodbye!» (серія «Зло»), «СБУ. Спецоперація», «Одеса-мама», «Заєць, смажений по-берлінськи» тощо. Щоправда, в кіно були невеличкі епізоди, але Олександр Бабій у них запам’ятовувався.
15 жовтня у Олександра Бабія – ювілейний день народження. Вітаючи дорогого артиста-васильківця зі святковим днем, хочеться побажати йому здоров’я, щастя, добробуту, нових мистецьких злетів.
Мрії збуваються! Тільки треба, щоб вони були, – тоді все неодмінно збудеться!
