«Ти – воїн, і ти таким залишишся. Інакше зрадив би себе, і смисл життя назавжди був би для тебе загубленим…»
Світлана Лєвашова
18 листопада виповнилося б 65 років відомій в Україні та в Хорватії людині – Лимичу Андрію Івановичу, главі роду Лимичів, князю Андримиру.
Він народився в далекому Сибіру, однак половину свого життя прожив в Україні. За фахом лікар, він досягнув високих професійних вершин, мав свої наукові відкриття і методики лікування багатьох хвороб. До відомого в краї рефлексотерапевта зверталися тисячі українців, його поважали, любили і цінували.
Лікар-мольфар Андрій Лимич пропрацював на Рівненщині 34 роки, приїхавши сюди з величною метою розкрити код власного прізвища. Надто хотілося дізнатися і про витоки роду, адже бував із батьками і братами у діда Андрія на Вінниччині. А маючи неабияку силу духу, велику і світлу душу, вважав, що наука генеалогія – начало єднання країн і народів.
Андрій Лимич встановлював знаки роду, збирав собори-лимичіади, скликав ради роду, надсилав родинні листи і вітальні листівки, все глибше вивчав історію переселення народів…
Талановитий і успішний лікар мав усі шанси досягнути ще вищих вершин. Він міг робити все, за що брався, і доводити до ідеалу. Главі роду відкривалося все, навіть дані про хорватську Полицю в сонячній Далмації, де 1000 років тому жив першопредок Елем – син хорватського короля Мирослава. Іноді це і справді видавалося подібним до чудової казки, створеної спеціально для свого роду, але… «Я щаслива людина!» – говорив уже князь Андримир. І це почесне полицьке звання він заслужив титанічною працею.
«Я пишу книгу своїм життям!» – заявляв Андрій Лимич про фоліант «Ми Рід Елеми». Понад 1000 його сторінок та окремо зроблених архівних, прізвищевих, дослідницьких та історичних статей готові до видання. Яка відповідальність, така і вимогливість, – усе було у нього, уже як публіциста, на високому рівні. «На дрібниці немає часу і на особисте життя «зараз і тепер» – також…». Його світанки починалися з минулого і плавно направлялися у майбутнє.
За десять років від першого зібрання у Рівному власний рід став основною батьківською любов’ю дослідника, джерелом його енергії і натхнення. Слово лікаря і глави роду стало магічно філософським, психологічно правильним і духовно зрілим. Нетиповий за характером, він часто тягнув за собою інших і водночас ніс на собі величезну ношу всіляких житейських турбот, безмежно мріючи по-справжньому зануритися в медицину, що і стало промінчиком його останніх років життя.
Єдине, здавалося, над чим він замислювався, так це над власною ідентифікацією: «Моє серце містить в собі українця – від батька, румуна – від матері і хорвата – від давнього походження роду». Два десятки років свого дивовижного життя він присвятив родові, здійснивши непідвладний нікому родинний подвиг! «Героєм нашого часу» назвав Андрія Івановича тезка-львів’янин Андрій Іванович Тавпаш.
«Мені важко передати словами, яке величезне значення має рід Лимичів у відносинах між двома державами – Україною і Хорватією. Я схиляюся перед вашою ініціативою, самопожертвою, непереборним бажанням побачити землю своїх попередників», – висловився про Андрія Івановича Маркіян Лубківський, будучи Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Хорватія.
Трагічна і передчасна смерть Андрія Лимича шокувала сотні людей як в Україні, так і в Хорватії. Нині прах Почесного глави роду Лимичів, князя Андримира, – в Далмації. За сприяння Товариства поличан «Святого Юра» – Пріко він схоронений неподалік чудового хорватського міста Оміш. Добра пам’ять про цю неординарну людину, без перебільшення, житиме вічно.
І вже недавно у Рівному була фотовиставка Марка Врдоляка «Зелено-блакитна Хорватія», присвячена світлій пам’яті цієї людини. Її презентував Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Хорватія в Україні Томіслав Відошевіч, який сказав: «Складно описати той великий внесок пана Андрія, гуманіста і інтелігента, у зближенні наших дружніх народів, а в його випадку – і зв’язок зі своєю прабатьківщиною, рідним краєм, який пан Андрій так любив і щиро передав цю любов своїй великій родині. Незабутніми залишаються усі інституційні контакти і те, що є найважливішим, – особисті зв’язки між людьми двох країн, якими створено тривалу і нерозривну дружбу».
У пам’яті всіх живих Андрій Лимич залишиться справжнім воїном, яскравим прикладом безмірної і жертовної любові до власного роду. Можливо, й для інших людей така любов стане великим смислом життя.
P.S. 23 липня 2016 року лікар-мольфар Андрій Лимич був у своєму лікарському кабінеті жорстоко вбитий пацієнтом, який раніше лікувався у нього від залежності.
Більш детальна інформація – на родинному сайті: МИ РІД ЕЛЕМИ, www.rodfond.org
