Останнім часом чимало городян намагаються втекти від щоденної метушні – якщо не назавжди, то хоча б на деякий час – до села, на лоно природи. Тут і екологічно чистіше, і спокійніше. Лишень у фізичному плані значно важче. Проте деяких екс-міських жителів це аніскілечки не лякає. Наприклад, тридцятирічного одесита Дмитра Львова, який ось уже п’ятий рік мешкає у селі Концеба і не збирається повертатися до міста.
В Одесі Дмитро працював телеоператором. Йому набридла міська суєта, і він мріяв про спокійне, розмірене життя. Якось приїхав до Концеби, в гості до своїх друзів. Сільська природа настільки полонила йому серце, що вирішив тут оселитися. Продав свій дорогий фотоапарат, позичив іще деяку суму і придбав у Концебі стареньку хатинку.
Маючи вмілі руки і творчий хист, перетворив занедбане приміщення на добротний як ззовні, так і всередині будинок. Кошти витратив незначні. Дах укрив очеретом за голландською технологією, інтер’єр облаштував у «провансальському стилі». За проектом матері Уляни, дизайнерки, по-сучасному обладнав кухню, провів водогін і каналізацію. Відновленій хаті-мазанці додав у сучасному стилі глиняну «ракетну» пічку.
Згодом колишній городянин викупив іще один будинок – для готелю. У внутрішніх ремонтних роботах застосовує стародавню саманну технологію, тобто звичайний розчин глини з піском або соломою. Виступи виліплено в округлих формах. Дмитро планує створити базу для зеленого туризму. В готелі мешкатимуть міські жителі, проводитимуть конференції і семінари науковці, а митці приїжджатимуть на пленери.
Невдовзі самобутній архітектор віддав свій будинок матері, яка теж охоче переселилася в Концебу. А собі Дмитро придбав іще одну стару хату-мазанку і, удосконаливши свої навички в саманній технології та врахувавши попередні помилки, лаштує нове житло.
Домашнє господарство – собака та кіт. Є також невеличкий город. Хліб насущний колишній одесит забезпечує періодичними заробітками, адже відколи живе в селі, набув чималого досвіду в будівельно-ремонтній справі. Тож нерідко сільчани звертаються по допомогу в облаштуванні осель. Комусь треба провести водогін і каналізацію, комусь облицювати приміщення плиткою. Буває, звертаються до Дмитра як до оператора, з проханням зняти відеоролик.
– Маючи руки і голову, в селі без шматка хліба не залишишся, – стверджує Дмитро Львов. – Надалі маю намір створити портфоліо своїх напрацювань і займатися авторським дизайном приміщень.
У планах дизайнера – створення проекту «Ньюдім». Це відкритий освітній майданчик для нескінченних дослідів і експериментів.
На запитання, що найбільше приваблює в сільському житті, Дмитро відповів: «Щастя не вимірюється кількістю грошей. Словами не передати відчуття, які тебе охоплюють, коли прокидаєшся вранці, виходиш у садок і милуєшся сходом сонця під пташиний спів. Це багато чого варте».
