Хай береже його Бог

У Знам’янці мешкають багато ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Серед них – Михайло Франкович Ковалів. У ніч із першого на друге травня 1986 року 38-річного кранівника мобілізували по тривозі разом з іншими військовозобов’язаними. 

– Приїхали ми в Іванківський район поблизу атомної електростанції, – згадує Михайло Франкович. – Швиденько облаштувалися в лісовій місцевості, розбивши палатки. Основним моїм завданням було розвантажувати ємності з рідким азотом. Їх залізничними потягами доставляли з Керчі. Рідким азотом, що створює температуру до мінус 130 градусів, намагалися погасити пожежу. Шкода, що вже немає серед живих бага­тьох односельців, з якими довелося ліквідувати наслідки аварії. Найбільше жалкую за своїм кумом Володимиром Гузуновим. 

З ним я працював пліч-о-пліч. Він був молодший за мене більш ніж на десять років, щойно тоді одружився. Його життя тільки починалося. Я намагався оберігати Вову. Не дозволяв  ходити туди, де могло бути потужне опромінення, але, як виявилося, не вберіг. Радіація зруйнувала його організм. Два роки тому він помер. Намагаюся забути ту далеку скорботну весну, яка принесла стільки горя в нашу країну. 

Дружина ліквідатора Галина Василівна згадує, що коли її чоловік повернувся, то неохоче розповідав про Чорнобиль.

– Добре, що живим залишився, – каже вона. – Ми разом добудували дім, виховали двох синів, радіємо двом онукам. Мій Михайло – добрий сім’янин та господар. Зараз, попри поважний вік, робить зарядку, намагається зберегти добру фізичну форму. Я вдячна долі за те, що звела мене з моїм чоловіком, та молю Бога, щоб беріг його. 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті