Його душа, як скрипка скрипаля

Символічно, що восени відзначають свій ювілей директор Загнітківського будинку культури Сергій Олійник та народний фольклорно-автентичний колектив «Витоки». 

Народився ювіляр у с. Баштанків, у сім’ї колгоспників. Трудова стежина почалася з 12 років, коли у колгоспі йому довірили роботу причіплювача. Радів, бо відчував себе дорослим, заробляючи на шматок хліба. Адже сім’я, в якій зростало шестеро дітей, рано залишилася без матері. Тато, Григорій Дем’янович, був дітям і за батька, і за матір. Старші намагалися підставити своє плече. Малий Сергій теж не хотів байдикувати. Пам’ятає, як за свою роботу отримав 12 карбованців і віддав їх татові. Григорій Дем’янович пообіцяв синові на Великдень купити костюм. Сергій не міг дочекатися того свята, все допитувався, коли ж той Великдень.

Перший музикант в роду

По роботі біг на заняття з музики у Баштанківський будинок культури, де з 10 років вчився грі на духових інструментах. У роду Олійників не те що професійних, а й музикантів-любителів не було. А Сергій проявляв талант і до музики, і до співу. Співати навчився від мами, Анастасії Степанівни. Вона мала чарівний голос, у селі її називали «баштанківський соловейко». А коли його, тринадцятирічного, дорослі музиканти взяли грати весілля, він був на сьомому небі від щастя. Адже  грати у духовому оркестрі вважалося за велику честь. В ті часи жодне свято не обходилося без духової музики, яка була надзвичайно популярною серед населення. Може, тому сьогодні він віднаходить та відшліфовує таланти у своїх учнів, відчуває обдарованих душею, відкриває перед ними нові обрії.   

Одеське культосвітнє училище Сергій закінчив з відзнакою. Однак не обійшлося без курйозу. Коли потрібно було складати іспит з предмету «клубознавство», студент сказав викладачу, що йому ніколи, бо зараз на весіллях грає. А потім довго ходив за викладачем, щоб скласти іспит. 

Армійську службу теж супроводжувала музика. Військовий оркестр навчив дисципліни, удосконалив майстерність. Повернувшись до рідного Баштанкова на свою доармійську посаду керівника духового оркестру, він вимагав від оркестрантів такої ж відповідальності й дисципліни. Дуже швидко духовий оркестр набув популярності не тільки на теренах району. Його запрошували на урочистості й до сусідньої Молдови. 

Навіть у найскладніші часи, коли культура ледь жевріла, він не полишав улюб­леної справи. Встигав разом із дружиною Світланою і духовий оркестр вести, і на базарах торгувати, і господарство тримати. 

Загнітківські «Витоки»

До Загніткова Сергій переїхав після того, як взяв шлюб зі Світланою. На той час тут не було художнього керівника, і директор Будинку культури Єфросинія Сторож переманила талановитого керівника, музиканта і співака до себе. 

– Мені дуже пощастило, що я працював 40 років з таким талановитим режисером, як Єфросинія Григорівна Сторож. Вона доклала багато зусиль для вивчення і збереження народнопісенних надбань, запровадження численних фольклорних свят. Це її заслуга у тому, що є фольк­лорно-автентичний колектив «Витоки», який носить почесне звання народного, в тому, що Кодимщина стала знана на всю Україну. Це Єфросинія ще тоді, коли фольклор сприймався як щось архаїчне і нікому не потрібне, зацікавилася сама і зацікавила всіх нас рідним корінням, історією, побутом, культурою пращурів. Пам’ять про Єфросинію як про гарну людину, талановиту сподвижницю української культури назавжди залишиться в серцях односельців, - каже Сергій Григорович.

Йому є чим пишатися. Неодноразово фольклорно-автентичний колектив «Витоки» - дітище Єфросинії Сторож і Сергія Олійника – ставав учасником різноманітних фестивалів і обрядових свят. Серед відзнак - диплом I ступеня управління освіти і наукової діяльності Одеської облдержадміністрації за перемогу у четвертому обласному конкурсі «Обряди та звичаї в традиціях Одещини», гран-прі третього Всеукраїнського фестивалю «Орелі». Колектив став учасником VII Міжнародного етнічного фестивалю «Країна мрій», дипломантом обласних і Всеукраїнських конкурсів, учасником Міжнародного етнічного фестивалю «Країна мрій», Міжрегіонального фестивалю «Кодима-фест». Представляв Кодимщину і визнаний найкращим на першому Міжрегіональному фестивалі «Голубці» (Вінниччина), на етнографічному святі «Осінь весільна» в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» в Києві та на інших етнічних фестивалях та заходах міжнародного значення. «Витоки» стали учасником програми каналу УТ-1 «Фольк-music», одеських телеканалів «Вікна», «Глас».  

– Зараз прагнемо віднайти себе в таких амплуа, які найбільше цікаві молоді. Вважаю, що зараз слід показувати новій генерації високохудожній репертуар, кращі зразки вітчизняного та зарубіжного мистецтва, відроджувати обряди та звичаї українського села, - каже Сергій Олійник.

Мистецька династія Олійників пускає міцне коріння. Донька Роксолана, яку батьки готували у лікарі, категорично заявила, що їй подобається мистецтво музики, пісні, танцю. І з відзнакою закінчила хореографічний факультет Одеського педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. Нині навчається у магістратурі та викладає в одному із престижних закладів Одеси.

Клуб, яким він має бути

Заклад культури вже давно перетворився на осередок громадської активності. А його директор не ключник, який відкриває двері клубу лише вряди-годи. Тут постійно діють гуртки: драматичний, хореографічний, ляльковий, художнього читання, вокальний, який відвідують не тільки школярі та молодь, а й люди старшого віку, як, наприклад, учасники вокального колективу «Майстриха». Гурт старших жінок зібрала художній керівник Світлана Олійник і разом з ними популяризує українську народну пісенність. Молодіжні дискотеки та ретро-вечори, тематичні заходи, конкурси збирають під склепінням клубу майже все село. За професіоналізм, творчу ініціативу колектив клубу неод­норазово нагороджений грамотами, подяками, дипломами як районного, так і вищого рівнів.

Відзначаючи подвійний ювілей, Сергій Олійник зізнається, що має ще багато інноваційних задумів, серед яких і розвиток зеленого туризму. А ще хоче навчитися грати на скрипці.  Адже володіє багатьма музичними інструментами. Грає на баяні, акордеоні, саксофоні, трубі, тромбоні, баритоні, барабані, гармошці, сопілці… А от на скрипці – ні, хоча її мелодія зачарувала його ще в дитинстві. Та тоді не було можливості купити цю «чарівницю». Однак музикант сподівається, що колись опанує скрипку і виступить перед односельцями з програмою скрипаля. А якщо чогось просить душа, то рано чи пізно вона це знаходить.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті