Як же зраділи два братики з районного притулку родині Нагрібецьких.
– Мамо, мамо, а де таточко? – відразу обіймає шестирічний хлопчик.
– Та ось же йде, – лагідно притискає до себе хлопчика Наталя Миколаївна.
І от хлопчики вже туляться до Миколи Валентиновича. Які ж вони горді і щасливі, що мають тепер батьків і їдуть з притулку додому.
– Дуже хочеться кожного врятувати від сирітської долі, кожна дитина повинна мати сім’ю, – розповідає Наталя Миколаївна. – Але ми можемо взяти в родину по закону ще лише трьох. Щоб створити будинок сімейного типу, чекали доки наш старший син стане повнолітнім.
Тепер у родині Нагрібецьких десятеро дітей. Крім трьох своїх неповнолітніх і чотирьох прийомних діток тепер житимуть іще троє братиків, які залишились без батьківського піклування – їх горе-батьків позбавили батьківських прав. Двох старших з них взяли у районному притулку, а меншого з братиків, трирічного малюка, привезли з одеського дитячого будинку. Вони зустрілися всі разом вже в домі нових батьків, у Дачному, де їх чекали і радо зустріли. Спершу братики не відходили один від другого, радіючи зустрічі. Адже до цього їх розлучили, вони довго не бачились – скучили. А потім познайомились з новою родиною і кинулись оглядати дім й усе в нім.
Подружжя Нагребецьких, як вони самі зізнаються, завжди мріяли про велику родину. Народили троє діточок і плекали їх у любові. Працювали у Одесі. Там ці добрі і небайдужі люди й вступили до благодійної організації, щоб допомагати знедоленим. Якось вони відвідали сиротинець для малюків у Білгород-Дністровському, і запала їм в душі дворічна дівчинка. Удочерили її першою.
З цього все й почалось. Потім з нашого районного притулку взяли під опіку ще двох дівчаток і хлопчика. Тепер Мар’яна, Марія, Антоніна вчаться у Дачненській школі №1 у 4,5,6 класах. Геннадій – дев’ятикласник. Всі старанно вчаться. У селі їх характеризують як ввічливих, дисциплінованих. Батьки підтримують і розвивають здібності кожного. Мар’яна і Марійка вчаться в студії бального танцю, Геннадій полюбив хіп-хоп. Тоня гарно малює.
– Трирічний малюк вимагає особливої уваги, – ділиться Наталя Миколаївна, – але діти підтримали наше рішення взяти на виховання всіх трьох братів і радіють поповненню у сім’ї. Певна – ми впораємося.
Батьки їздять на роботу в Одесу, працюють подобово. Вже прилаштували свої графіки роботи так, що вдома обов’язково хтось з батьків господарює. Тож діти завжди під пильним і дбайливим наглядом.
Дитячий будинок сімейного типу Нагрібецьких поки що перший за останні 10 років і єдиний у Біляївському районі. Тут ще діють п’ять прийомних сімей. Це добре, що таке гарне і необхідне діло практикується на Біляївщині.
Ще дві родини тут вже нині твердо вирішили створити прийомні сім’ї і ретельно готуються до цього. Адже помилитись, обманути дитячі сподівання не можна.
