Івашків має свою особливу етнічну історію. Століттями тут уживалися українці і поляки, привезені сюди польськими князями. На перехрестях історичних епох воєдино сплелися дві етнічні культури. Тож здавна село славиться талантами. З когорти майстрів і Людмила Олійник – вчителька англійської мови Івашківської школи.
– Звичайна жінка з села, вчителька іноземної, котра любить рідну мову, свій край і молиться за Україну, – відрекомендувалась Людмила Олійник при нашій першій зустрічі.
То був літературний вечір, присвячений поетам рідного краю. Одним з його організаторів була і Людмила. Після ближчого знайомства стало ясно, що, напевне, не знайдеться такої справи, з якою не впоралася б ця тендітна, приваблива і ерудована жінка.
– Головне полюбити діло, за яке берешся, далі воно саме спориться, – переконана Людмила Олійник.
І справді, кожну справу вона починала з любов’ю, як і свої перші стежки до рідної Івашківської школи (тут тепер вчителює), і тоді, коли здобувала фах педагога в Балтському педучилищі та вдосконалювала знання на факультеті іноземних мов Одеського педагогічного університету ім.Ушинського. І сьогодні з великим натхненням вона бере участь в шкільних олімпіадах з іноземних мов, науково-дослідницьких проектах Малої Академії Наук України. Не забарилась і нагорода за педагогічну майстерність, яку отримала за перемогу у районному фестивалі молодих педагогів «Крок до зірок». Крім того, працює методистом районного методичного кабінету з англійської мови.
– Я завжди хотіла бути вчителькою, як моя матуся, – розповідає молода викладачка. – Якщо дуже чогось прагнути і йти до своєї мети, обов’язково мрія збудеться.
До мовознавства у Людмили Романівни особлива любов. Вона добре знає свою рідну українську мову, досконало володіє англійською, німецькою, російською мовами. Завжди підходить до них творчо, з розумінням особливостей дітей. Малеча, наприклад, зазначає Людмила, краще засвоює матеріал в ігровій формі.
– Працюючи у початкових класах, звернула увагу на те, що вивчення англійської мови у ранньому шкільному віці позитивно впливає на розвиток пам’яті, мислення, уяви дитини, стимулює її мовлення, позитивно впливає на володіння рідною мовою. Старші діти потребують інших форм, методів і технологій роботи. Та головне – розуміти і поважати в кожній дитині особистість, – впевнена вчителька.
Радіє Людмила, що її син Андрійко та чоловік Сергій, долучаючись до англомовного середовища, мають певні успіхи. Син навчається з мамою, а Сергію допомагає програма для вивчення англійської мови, що є на телефоні.
Людмила розповідає про своїх найдорожчих людей і її очі сяють любов’ю. Недарма у селі кажуть, що молоді живуть між собою, як риба з водою. Сергій у селі славиться майстром на всі руки. Чи то робота по металу, чи по дереву, чи по господарству, чи на пилорамі – все він уміє.
Бережливе ставлення до сімейних цінностей у Людмили від бабусі та дідуся. Запала їй в душу історія кохання бабусі Ганни Василівни та дідуся Василя Ілліча Козорізів. Їхні дороги зійшлися у рідному Івашкові, коли дідусь приїхав у відпустку на батьківщину з Донбасу, де тяжко працював на доменних печах. Прийшовши до клубу на вечорниці, він з першого погляду закохався у дівчину, яка співала на сцені. Так і познайомилися та прожили разом щасливе життя.
Традиції роду передаються тут із покоління в покоління. Тож не дивно, що Людмила надзвичайно шанує традиції, звичаї, обряди українського села. Напевне, звідси і уподобання писанкарства, яке прищеплює своєму синочкові Андрійку та вихованцям школи, і любов до української пісні, до вишивання.
– Любов до традицій, знання пісень, вміння готувати – це все від моїх пращурів. Вдячна їм за все: за гарні спогади, що приходять з дитинства, за світлу юність, за любов. Ще й зараз відчуваю смак праженого молока та здоби з бабусиної печі, колотухи, вареників з картоплею і навіть манної каші, ще сьогодні відлунюють тихі вечори з українською піснею, – ділиться сокровенним Людмила.
У її родині cпівають і вишивають всі жінки.
– Колись бабуся казала, що у сорочці закодовано сорок божественних енергій, які творять гармонійну долю людини. Для мене вишиванка – це не просто вишита сорочка, прикраса, а й оберіг. Тому, вишиваючи сорочки своєму чоловікові та синочку, я використовую символи життєдайної сили, – розкриває таємницю вишиванок майстриня.
А ще Людмила Олійник надзвичайно закохана у свій край. Розумна і здібна, вона могла б працювати у найпрестижніших вузах країни, а то й світу. Однак свій Івашків не бажає міняти ні на які столиці. Бо рідна земля – то материнська колиска, що колише на хвилях життя, це щедрі і добрі люди, багата природа з духмяними гаями, з парним молоком і дзвінкоголоссям півнів, що співають гімн новому дню…
