Всі ми добре знаємо, що у війни не жіноче обличчя. І Вікторія Одинцова з Копійкового, мабуть, і гадки не мала, що у свої молоді літа її життя буде пов’язане з українським військом і що саме там вона знайде свого судженого.
Віка успішно закінчила Затишанську ЗОШ І-ІІІ ступенів, а потім - Первомайський медичний коледж і здобула професію санітарного фельдшера. Працювала медичною сестрою у Центральній районній лікарні міста Первомайська. Але її розмірене і спокійне життя порушив дзвінок подруги по коледжу Альони Чернової, яка на той час перебувала у зоні АТО. Після тієї розмови Вікторія Одинцова теж вирішила поповнити лави медичних працівників, які там, на буремному Сході, повсякчас рятують наших воїнів-захисників. Дівчину також надихнув і вчинок батька Володимира Васильовича, який півтора роки провів на передовій захисту територіальної цілісності України, у горнилі війни проти кремлівських найманців. Пишається вона і своїм молодшим братом Олександром, який, пройшовши строкову службу, нині є контрактником у Національній гвардії України, двічі був у зоні АТО.
У жовтні 2016 року молодий медик Вікторія Одинцова добровольцем пішла служити у Збройні Сили України. Спочатку перебувала в одній із військових частин Одеси, де разом з іншими добровольцями проходила інтенсивне навчання. Саме тут дівчина познайомилася із старшим лейтенантом Миколою Долінським. Вони покохали один одного. Потім поповнення воїнів, серед яких були Вікторія та Микола, передислокували на полігон «Широкий лан», що на Миколаївщині, де проходило бойове злагодження.
Через два місяці Вікторія у складі морських піхотинців потрапила на постійне місце служби на територію Херсонської області, неподалік кордону з Кримом. Тут обстановка була неспокійна і тривожна. Постійно надходили погрози з боку противника.
На тендітні дівочі плечі лягли обов’язки санітарного інструктора. Їй доводилося постійно перевіряти якість страв, якими годували піхотинців, надавати першу медичну допомогу тим, хто її потребував: один звертався із застудою, інший пошкодив ногу, в третього - підозра на запалення легенів. І з кожним випадком розбиралася відповідально, демонструючи на практиці свої знання та вміння, набуті в коледжі. Коли ж у когось були якісь серйозні недуги, доставляла у стаціонарний військовий госпіталь.
Вікторія Одінцова старалася служити чесно і добросовісно, як і належить справжньому українському воїну. Постійно відчувала моральну і духовну підтримку свого коханого Миколи, який перебував у одній з нею частині. Командування відгукувалося про Вікторію, як про сумлінного і знаючого санінструктора. У дні служби вона, разом з іншими, давала клятву морського піхотинця на право носіння чорного берета.
Під час відпустки дівчина познайомила свого нареченого з батьками. У Ширяєвому оформила з ним шлюб. Тепер їх уже троє, адже щасливе молоде подружжя має синочка Сергійка. Батьки радіють своїм малям і мріють, як і всі наші співвітчизники, аби нарешті на багатостраждальному Донбасі закінчилися бойові дії і в Україні настав мир. Бо немає більшого щастя на цій землі, ніж ростити дітей під мирним і не затьмареним чорним димом війни небом…
