Владислав Сороченко, після закінчення дев’яти класів НВК «Олімп» у Ширяєвому, пішов навчатися до Одеського коледжу транспортних технологій за спеціальністю «Технічне обслуговування і ремонт вагонів». Окрім основної спеціальності, він здобув ще й кваліфікацію - провідник пасажирського вагону та оглядач вагонів третього розряду. Після коледжу Владислав поступив на заочне навчання у Харківську залізничну академію. Рік пропрацював провідником потягу.
Та не міг хлопець спокійно трудитися, знаючи, що на Сході країни розпочалась і триває неоголошена агресія сусідньої з нами держави. Владислав прийняв рішення піти служити у Збройні Сили України за контрактом.
Його мати Ольга Володимирівна, яка ось уже майже чверть століття працює фельдшером-лаборантом у центральній райлікарні, потай від інших втирала непрохані сльози тривоги, бо дуже й дуже переживала за свою кровиночку. Як могла втішала матусю донька Вікторія, хоча у її молодій душі теж було неспокійно. Адже вони з братом разом навчалися і закінчували одні й ті ж самі учбові заклади, пов’язані із залізничним транспортом. А дворічна Олечка, яка відвідує дитячий садок «Казка» смт Ширяєве, ще до кінця не розуміла, чому матуся і старша сестричка Віка важко розлучаються з Владиславом. А батько Володимир давав завтрашньому воїну чоловічі настанови і говорив дружині, що все буде нормально. Бог добрий та милостивий.
Спочатку, а було це у 2016 році, наш земляк проходив військову підготовку у Миколаєві, потім - на навчальному полігоні «Широкий лан». До щоденного напруженого армійського вишколу ставився якнайсерйозніше, бо знав, що він стане у нагоді під час нелегких солдатських буднів. У цей час юнак із Ширяєвого прийняв і військову присягу служіння на вірність Україні.
Після цього Владислав, разом з іншими військовослужбовцями, прибув до складу сил, які безпосередньо брали участь в антитерористичній операції. Він потрапив до морської піхоти, виконував обов’язки снайпера.
Їх корпус був розташований у Чермалику Волновахського району Донецької області. Українські воїни постійно перебували тут у напрузі, адже бойовики раз по раз обстрілювати із забороненого озброєння наші позиції. Владиславу Сороченку, крім виконання своїх прямих обов’язків, довелося двічі брати участь у двох бойових виходах диверсійно-розвідувальної групи. Перед ними ставилося завдання: отримувати необхідну інформацію про противника, його місцеперебування, озброєння, характер дій кремлівських найманців. Виконувалася й інша вкрай небезпечна робота. У такі години Владислав та його побратими дивилися смерті у вічі. Бо будь-який найменший прорахунок міг коштувати життя. Але сміливість, злагодженість дій кожного дозволяли успішно зробити свою справу і повернутися неушкодженими на свої позиції.
Перша ротація у Владислава Сороченка тривала дев’ять місяців. Повернувся додому у відпустку. Поспілкувавшись із рідними, друзями, трохи відпочивши Владислав пішов на службу в Одесу у війська спецпризначення. Півроку був тут водолазом-розвідником, а в березні нинішнього року знову повернувся в морську піхоту в зону АТО (нині ООС) у місті Павлополь. Це гаряча точка. Майже щодня не вщухають обстріли нашого війська з боку бойовиків. Воїни тримають зброю напоготові, щоб, при спробі прориву, дати гідну відсіч ворогу, присікаються вилазки диверсійно-розвідувальних груп. Здебільшого вдається їх або знищити, або відбити. Отак і проходить у нашого земляка нелегка служба.
За старанність, зразкове виконання службових обов’язків, високий професіоналізм, самовідданість і стійкість, виявлені під час проходження військової служби, Владислава Сороченка нагороджено Грамотою ВМС України. Його груди прикрашають ще й дві медалі: «Учасник бойових дій» та «За участь у антитерористичній операції».
