Героєм себе не вважає

До початку військових дій на сході нашої держави багато чоловіків жили звичайним життям, працювали, навчалися, закохувалися, створювали родини. Але коли Україна опинилася в небезпеці – стали на її захист. Прикордонники, військові, добровольці – всі вони продемонстрували дива мужності і справжньої відваги. Серед них і житель села  Торосове Михайло Олегович Ліщенюк. 

До Збройних сил України Михайло був зарахований під час четвертої хвилі мобілізації у 2015 році. Залізничник за фахом, він вирішив змінити мирну професію на військову. Адже розумів відповідальність перед державою, не ховався від служби,  а прагнув бути корисним своєму народові. 

„Коли в країні війна – треба бути там, де ти потрібен, – без пафосу каже Михайло. – Чоловіки повинні захищати свій дім, свою сім’ю, свою країну. Я маю військову підготовку, пройшов свого часу армію, тож я – військовий з досвідом та практикою – корисний був на фронті”.

Рідні знали, що своїх рішень Михайло не міняє. Ці риси характеру, скоріш за все, він перейняв від свого покійного батька – Олега Федоровича, який свого часу був воїном-афганцем і виконував інтернаціональний військовий обов’язок на території чужої країни. 

Спокійно відреагувала і з розумінням поставилася до рішення Михайла також дружина, бо добре розуміла: чоловік вирішив поїхати туди не стріляти в когось чи заробляти гроші, а, як справжній патріот своєї країни, пішов боронити Батьківщину від агресора та захищати невинних людей. 

Спочатку Михайло відновлював військові навички у навчальному центрі під Києвом. Через місяць він вже був у складі 92 окремої механізованої Ропшинської бригади, яка дислокується  під містом Щастя Луганської області і на рік стала його другою сім’єю. Чоловік швидко пройшов курс молодого бійця і опанував знання зенітника-ракетника. 

Тут, на передовій, він познайомився із чудовими людьми, з якими йшли пліч-о-пліч весь час перебування у тій страшній зоні. На жаль, деяких із них вже немає в живих. І найстрашніше та найважче було втрачати назавжди людей, які за короткий час стали близькими і рідними. Михайлу на власні очі доводилося бачити те, що і ворогу не побажаєш. Та й із рідними по телефону він розмовляв швидко і без зайвої інформації, бо телефони прослуховувалися.

Під час нашої розмови Михайло зізнався, що перебувати у зоні АТО спочатку було дуже страшно і важко, але з часом звиклося. Дні проходили  в постійних чергуваннях на пунктах спостереження та регулярних сутичках з ворогом. За час перебування в зоні  АТО боєць завжди виконував бойові завдання зі знанням справи, проте героєм себе не вважає, оскільки переконаний: коли ворог зазіхає на твою землю – її треба боронити.

На таких, як Михайло Ліщенюк, тримається Україна. На сильних духом чоловіках, які захищали і продовжують захищати суверенність рідної землі та кожного з нас. З такими ми обов’язково переможемо, адже народ, який захищає рідну землю – непереможний! 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті