Надбання патріотів

Постаті Української державності

100 років тому був проголошений Універ­сал Центральної Ради про об’єднання УНР та ЗУНР в соборну Українську державу. А перед цим уряд УНР ухвалив закони про землю, про державну українську мову та про автокефалію Української Православної Церкви. Головна роль у вирішенні цих дуже важливих для країни питань належала прем’єрові уряду Володимиру Мусійовичу Чехівському (1876-1937).

Донедавна про цю постать української державності могли дати інформацію лише спадкоємці «залізного Фелікса», кадебісти. А сьогодні наш громадянський обов’язок пошанувати його ім’я, хоча б стисло розповісти про його добрі справи.

Володимир Мусійович Чехівський народився 19 липня 1876 року в родині православного священика на Київщині. У незаможного юнака вибору для навчання не було, і він спочатку пішов стежкою батька, вступив до Київської духовної академії. Закінчив навчальний заклад зі ступенем кандидата богослов’я.

Чи це його стежка? Ще під час навчання входив до складу студентського нелегального гуртка українських соціал-демократів, кумиром яких був Михайло Драгоманов. Студенти сповідували його ідею федералізації народів Російської імперії. Доля федералізму залежала від наявності у панівній російській нації сил, готових її сприйняти. Михайло Драгоманов до останніх днів свого життя плекав надію на те, що такі сили у Росії з’являться. Але його послідовники мали можливість переконатися, що цілковитий розрив із російською державою – це реалістичніше, аніж її демократизація та федералізація. Що й підтвердив розвиток подій.

Позаду академія. Українофільські погляди спонукали юнака розширити поле майбутньої трудової діяльності, стати ближчим до народу. При Київському університеті Володимир Чехівський складає іспит на вчителя гімназії.

Трудову діяльність розпочав на посаді помічника інспектора духовної семінарії у Кам’янці-Подільському. Невдовзі повертається до Києва на таку ж посаду. Був звинувачений в антидержавній діяльності за організацію у духовному закладі українського гуртка. У 1905-1906 роки – навчає російської мови у Черкаському духовному училищі, затим вчителює у чоловічій гімназії.

Володимира Чехівського рішуче затягує у свій вир політика. Юнак вступає на шлях жертовності національній справі, стає членом Революційної української партії (РУП), а потім УСДРП. За участь у революційній діяльності був висланий до Вологди. 

Роки після заслання були пов’язані з Одесою. Тут йому дихалося трохи легше. Він викладав у гімназії, комерційному та технічному училищах. І хоча перебував під гласним наглядом поліції, не уникав  спілкування з Михайлом Комаровим, Іваном Липою та іншими просвітянами.

Українська революція почалася 4 березня 1917 року. У Києві було створено Центральну Раду. Її очолив Михайло Грушевський. Того ж дня в Одесі теж був утворений місцевий орган революції. 

Володимир Мусійович Чехівський пірнув у вир одеських подій. Спочатку він очолював газету «Українське слово», а з квітня – Одеський комітет УСДРП. З літа 1917 року – гласний Одеської міської Думи від українських партій. Жовтень-листопад – голова Одеського революційного комітету. З листопада – політичний комісар Одеси. У листопаді 1917 року Володимира Чехівського обирають членом Всеросійських Установчих зборів (за списком українських соціал-демократів від Одеси). На початку 1918 року він уже член ЦК УСДРП. Переїздить до Києва. Прощання з Одесою було дуже зворушливим. Особливо подружився він з Іваном Левковичем Липою.

У Києві він працює директором департаменту віросповідань з правами міністра в уряді УНР. Часто згадує Одесу. Якось під руку підвернулася стаття Михайла Грушевського «Культура краси і культура життя»: «У нас занадто гарна література, музика, мистецтво в порівнянні з нашим убожеством в громадській і політичній роботі! Справді, як легко у нас зібрати великий і гарний заспіваний хор, і як – виявилося – трудно зладити добрий, дисциплінований курінь на оборону українських вільностей! Скільки у нас цілком порядних або й добрих поетів, белетристів, публіцистів – і як трудно знайти порядного комісара…».

«Одесит Іван Липа… От він і буде комісаром, - подумав Чехівський. - «Медик за фахом, він дбав про санітарний стан міста Одеси, допомагав засновувати часопис «Українське слово», на сторінках якого виступав з полум’яними закликами до згуртування патріотичних сил».

У грудні 1918 року на одеську адресу Івана Левковича Липи поштарка принесла телеграму:

«Ти потрібен мені тут, у Києві. Чекаю на твій приїзд. Чехівський».

…І от вони стоять пліч-о-пліч на Софі­ївському майдані. Під церковний передзвін, радісні вигуки киян та посланців українських земель, ще не окупованих сусідами, проголошується Акт злуки – єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки в єдину незалежну соборну державу. 

«Можливо, історичний крок, зафіксований у Четвертому Універсалі 22 січня 1918 року, був запізнілим. Можливо, якби Україна закріпила союзницькі відносини з Антантою дещо раніше, вдалося б стримати російські війська та місцевих більшовиків, зарадити інтервенції з північного сходу. Але, як кажуть, історія є такою, якою є. Іншої нам не дано», - зітхнув Володимир Мусійович.

«Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати усі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української держави на добро та щастя українського народу», - залунало над Софіївським майданом.

І от хор рідної академії заспівав:

Боже, великий, єдиний

Нам Україну храни…

Втім, через політичні чвари у багатьох партіях УНР та ЗУНР фактичного об’єднання, передусім збройних сил, не відбулося. Добрі наміри Києва залишилися на папері.

Пізніше один із очільників УНР Симон Петлюра напише: «Фактично ідея Соборної України була фразою».

Можливо. Для діячів, які гралися в політику. Але для тисяч, мільйонів українців ідея соборної, незалежної держави була завжди заповітною мрією. Самостійницька ідея, утверджена кількома поколіннями борців, втілилася у надбаннях українських патріотів.

 

Станіслав ВАСИЛАШКО

Район: 
Выпуск: 

Схожі статті