У стаціонарному відділенні територіального центру соціального обслуговування громадян нині перебуває 30 мешканців. Наймолодшому з них всього 43 роки, а найстаршому – 90 літ. У кожної людини своя життєва історія і причина, через яку вона змушена вікувати в так званому будинку милосердя. Але найчастіше сюди потрапляють одинокі чоловіки і жінки, які виявилися нікому не потрібними на старості років. А є й такі, що при живих і дужих дітях змушені шукати прихистку в державній установі.
На сьогодні у терцентрі створені всі умови для нормального проживання мешканців – є кімнати на одне, два або максимум три ліжка. Директор установи Тетяна Гамарц одразу ж погодилася продемонструвати нам, як живуть і чим займаються її підопічні. Здебільшого люди відпочивають у своїх кімнатах – читають книжки та періодику, слухають радіо та дивляться телевізор. Серед жінок є любителі рукоділля, чоловіки можуть зіграти між собою у карти. Всюди – затишок і зразкова чистота. Прилегла територія теж сприяє спокійному дозвіллю – можна посидіти у затінку дерев та поспілкуватися між собою.
Усі, з ким мені довелося спілкуватися того дня, лише із вдячністю відгукуються про життя у терцентрі: «У себе вдома такого добра я не бачила, – розчулено сказала одна літня жінка. – Тут нас дуже добре доглядають, перуть наш одяг, щодня до кімнати заходить медсестра і лікар. А годують чотири рази на день! Хіба я могла таке дозволити собі у своєму домі? Бувало, зготую якогось супу – та й їм декілька днів лише його. А тут кухарочки щодня печуть свіженький хліб, ліплять вареники, пиріжки, вертути, штрудлі. А який смачний у них виходить печінковий паштет – теж самі готують. У нас постійно на столі перші гарячі страви, молочне, компоти, свіжі овочі, фрукти, солодощі. Словом, ми дуже задоволені всім, що зараз маємо».
– Ми намагаємося наблизити щоденне меню до домашнього, – розповіла Тетяна Гамарц. – На прохання мешканців подаємо навіть картоплю в мундирах з тюлечкою і часником. А на свята кухарки готують традиційні страви до того чи іншого торжества – холодець, пасочки, кутю, запечений сир, крашанки, олів’є, голубці тощо. В нас живе жіночка, яка не їсть макарони. Тож спеціально для неї готується одна порція картоплі чи чогось іншого. Я вважаю, що з харчуванням у нашому закладі все гаразд.
Що стосується фінансування територіального центру, то держава оплачує лише квитанції за комунальні послуги і виділяє кошти на зарплату персоналу. Решта витрат покривається за рахунок пенсій мешканців – 75 відсотків іде на харчування, одяг, медикаменти і засоби особистої гігієни, а 25% людина отримує на руки, щоб мати можливість щось придбати собі за бажанням.
Переважна більшість підопічних територіального центру (а їх всього 30 чоловік) отримують мінімальну пенсію, тож у середньому на одного мешканця припадає 40 гривень на день. І саме на ці кошти персоналу треба примудритися нагодувати, пролікувати та одягнути людину. Тим паче, що спонсорів, які надавали хоча б продукти харчування, у закладі нема. Тож доводиться розраховувати лише на власні сили.
Окремих слів вдячності за добросовісну працю заслуговують санітарочки. Заступаючи на добову зміну, вони мають виконувати значний обсяг роботи – помити жильців і виконати всі гігієнічні процедури, змінити постільну білизну, нагодувати важкохворих, вимити посуд після їжі, прибрати у кімнатах тощо. Цілий день вони зайняті по самі вінця. Буває, що й самі мешканці терцентру виявляють бажання допомогти на кухні чи підмести віником у дворі. Але далеко не всі прагнуть бути корисними у загальному гурті таких же знедолених людей. Трапляються й зовсім негарні вчинки підопічних (зловживання алкоголем, сварки тощо), тож і з цими явищами персоналу доводиться якось боротися. Адже кожен мешканець має свій характер і своє минуле, які накладають відчутний відбиток у повсякденному житті.
Щодня колектив терцентру може спостерігати за взаєминами своїх підопічних – свого часу дві пари, які зустрілися тут, вирішили зв’язати свої долі, і їх повінчав місцевий батюшка. «Молодятам» виділили окрему кімнату для спільного проживання, і вони жили як подружжя. Були й сцени ревнощів, і нерозділене кохання, й неймовірна романтика. Тобто, все відбувається так, як у звичайних сім’ях. Тільки родина тут – не декілька осіб, а цілих три десятки різних характерів і доль.
Є у закладі й чимало проблем побутового характеру – необхідно полагодити дах приміщення, обладнати протипожежну сигналізацію (припис від служби з надзвичайних ситуацій лежить серед паперів вже кілька років), оновити меблі у кімнатах мешканців терцентру. Але на все це бракує коштів, тож доводиться чекати лише сторонньої допомоги або державного фінансування.
На знімку: директор терцентру Тетяна Гамарц (ліворуч) з підопічною та санітаркою
