Фальшивий фарш

Увесь день до кінця зміни Валентина стримувала розпач, хоча на душі було кепсько. Але  вона все ж намагалась бути уважною та доброзичливою до покупців, допомагала їм вибирати м’ясо, радила, і терпець не увірвався вислухати претензії навіть однієї не на жарт роздратованої тітоньки. І лише наприкінці робочого дня, коли двері крамниці було зачинено, на очі дівчини набігли сльози.

Було від чого заплакати. Господар магазину Віктор Пав­лович Палинець, такий люб’­язний із покупцями, не особливо жалував своїх підлеглих - продавчинь, прибиральниць. Частенько лаявся та гримав на них. А то й розпікав в хвіст і гриву. Навіть у стосунках із всезнаючим бухгалтером Хоменком слів не добирав, розмовляв глузливо-хамовито. Тому працівники довго не витримували, звільнялись.

Але одна справа дістати на горіхи від керівника наодинці, або ж серед свого колективу, й зовсім кепсько, коли тебе розпікають на очах у покупців, серед яких, як на біду, твоя перша вчителька. Валентині було невимовно соромно.

Цей робочий день розпочався як звичайно. Торгівля йшла непогано. Фарш, вирізка, субпродукти хутко «втікали» із прилавка в торбини покупців. Десь о десятій в торгівельній залі з’явився сам Віктор Павлович. Він господарським оком оглянув все навколо, поцікавився, як «рухає» торгівля, і вже зібрався було йти у своїх справах. Аж раптом ніби про щось згадав, і, повернувшись до Валентини, запитав:

- До речі, як здоров’я Марії Степанівни? Гостинець передала?

Від цього неочікуваного запитання у Валі ледь не запаморочилась голова. Вона зі страхом згадала, що не виконала доручення хазяїна. Ще вчора він, вказуючи на невеличкий пакунок із м’ясними обрізками у холодильнику, наказав Валі віднести подарунок ветерану війни Марії Степанівні Карцевій. А Валя, завжди відповідальна до доручень, цього разу забула, ну просто вилетіло з голови оце «завдання». Їй стало ніяково від думки, що отой пакуночок з обрізками й досі лежить десь там у холодильнику. Вона відчула власну винуватість.

По виразові обличчя Валентини Палинець зрозумів, що його доручення не виконано. Зробивши кислу міну, він, звертаючись більше до присутніх у залі покупців, аніж до Валентини, крізь зуби процідив:

- Ось вона, сучасна молодь, тільки гульки та танці в голові. Звідки ж їм знати, яке воєнне лихоліття пережили наші ветерани, і воювали, і трудились в голоді і холоді! Совісті у таких дівиць ні на гріш. Вони не відають, що таке честь і порядність, небайдужість!

І чим далі, тим більш ганьбив Палинець Валентину. І вже відкрито, звертаючись до людей у залі наголошував, що йде в депутати, аби допомагати людям, і перш за все ветеранам. Мовляв, він не такий базікало як деякі. Слово своє твердо тримає. Але ж отак його підводять, підставляють.

А Валя стояла, опустивши очі. Вона боялась підвести голову та подивитись по той бік прилавка, де серед покупців була її перша вчителька, що вчила чесності, добру, повазі до старших.

Робочий день вже давно закінчився, а Валентина все сиділа на стільці зі слізьми на очах. Їй було соромно від того, що не віднесла старенькій отой гостинець. Але ще більше її палив сором від того, що час від часу за наказом хазяїна вона підмішувала у відбірний фарш із свинини, що коштував дорого, сало та третьосортне дешеве яловиче мелене м’ясо, тощо.

Выпуск: 

Схожі статті