Оце так огірочки!

 Життя не ладилось. Дарма, що сім’я зародилася з палкого кохання Ірини Вітер та Миколи Коркошко. Та воно (кохання), мов сірник спалахнуло і згасло в обіймах ревнощів та недовіри, що не давали спокою Миколі. І що з того, що на весіллі, яке в селі за українською традицією грали протягом тижня, гості до хрипоти горлали «Гірко!», а наречений пристрасно цілував? Усе минулося, лишилася лиш невимовна гіркота, коли чоловік, що згодом влаштувався працівником заготконтори, почав прикладатися до чарки. Інколи односельці привозили Миколу п’яного вщент та вносили до хати на рядні. А він спав так, що й гарматою не розбудиш. 

 Вранці, на докір дружини господар, у якого на похмілля горіли «труби», верещав (здавалося, аж хата ходила ходором від того крику):

 – Чого витріщилася, мов жаба? Робота в мене така, що як не вип’єш, то й плану не виконаєш. А плану не зробиш – то й не заробиш.

 Ірина витирала непрохані сльози, бо на лайку вже й сил не мала. За ті п’ять років подружнього життя не раз поривалася покинути Миколу і повернутися з маленьким сином до матері. Та мати, вихована на дідівських звичаях «а що люди скажуть?», вмовляла Ірину: «Тож який він не є, хоч і поганенький, а все-таки муж і батько дитині, а ти – вінчана жона. Бог терпів, і нам велів. А потім, знаєш, як іще люди кажуть? П’яниця проспиться, а дурень – ніколи. А Микола твій роботящий, всіх грошей не пропиває, вертайся додому».

 Жінка слухала матір, берегла сім’ю. Заради сина, щоб не ріс без батька. А втім, який приклад він подає малому? Часто задумувалась над маминими словами «п’яниця проспиться, а дурень – ніколи». Та чи можна між ними провести межу? Людину, що пропиває своє життя, хіба назвеш розумним?

 Одного разу господар повернувся додому з напарником. Дружині звелів накрити на стіл. Ірина була хорошою господинею. Подала до столу борщу, тушкованої картоплі, квашеної капусти та огірків, порізала сала… На солодке, до чаю – пиріг. Словом, смакота.

 Микола любив домашні огірки. Не раз смакував ними та вихваляв дружину. Та того разу, неначе якась муха вкусила його. Відкусивши солоного огірка, чоловік, що вже був напідпитку, скривився, мов середа на п’ятницю. А потім дорікнув дружині:

 – І нащо ти тут подала оцю гидоту? – а далі розлютився, схопив зі столу тарілки з квашениною, виніс на город та й жбурнув на купу перегною за сараєм. Спочатку капусту, потім огірки… І пішов до хати.

 Такої образи, та ще й при чужій людині, Ірина не могла витримати. В сльозах пішла до сусідки, розповіла про те, що трапилося кілька хвилин тому в її сім’ї.

А де ті огірки? – зметикувала Настя, беручи з полиці свої тарілки.

Та там, за сараєм, де від корови складаємо…

Ану, ходи-но, Ірусю, за мною.

 …Спритно зібравши з компосту огірки та капусту до своїх мисок, сусідка сміливо перетнула подвір’я Коркошків, увійшла до хати. Товариша вже не було. Коли Микола викидав огірки, гість поспіхом зібрався та й пішов додому. Тож рештки оковитої господар допивав сам.

 – Колюню, що це твоя благовірна наквасити огірків не здатна? Ану, на покуштуй моїх і скажи, чи вдалися? – Настя гордо поставила перед ним тарелі з гостинцями.

 Розчулений увагою сусідки Микола став солодкий, мов мед, його очі зробилися масненькими: 

 – Настуню, сусідонько моя мила. Оце огірки та капуста! Золото, а не сусідка.

 Микола, хильнувши чергову чарчину, наколов на виделку огірок і з хрустом відкусив шматок. А потім з апетитом став поїдати капусту.

 – Смачні огірки. Добра й капуста. Доладна господиня. Треба й моїй повчитися в тебе.

 Настя, підморгнула Ірині і, ледь стримуючи сміх, вийшла з хати…

Выпуск: 

Схожі статті