Про цей курйоз на заводі у Фрунзівці згадують дотепер. Він викликає не тільки посмішку, але й наводить на сумні міркування. Запросили на підприємство потенційних інвесторів із Франції. Вони приїхали, вийшли з автомобіля і стали зніяковіло оглядатися, перепрошувати за свої гумові чоботи. Готувалися болото місити – до села ж їхали, а ступили на асфальт. Прибули налагодити виробництво сигарет, а побачили, що тут можна зайнятися радіоелектронікою – база і фахівці є.

– Однак з ними ми каші так і не зварили, – зізнався директор ТОВ «Фрунзівський електромеханічний завод» В.А. Думитрашко, – стереотип завадив. Гості очікували побачити ХІХ століття, а зіткнулися з ХХІ.

- А конкретніше?

- Раніше наш завод був філією одеського «Нептуна», який випускає апаратуру високочастотного зв'язку, захисту. І зараз, після здобуття господарської самостійності, у Фрунзівці робимо компоненти до таких приладів. Вони для віку інформаційних технологій - бажаний продукт. Наприклад, по двох проводах проходять 50 каналів зв'язку - попит на них на кожному кроці?! Але іноземці зі своїм товаром стали витісняти з вітчизняного ринку. І наші справи пішли гірше. Конкуренція! Звичайна історія.

- Ви якось легко говорите про проблеми заводу. А, може, і проблем-то немає?

- Таке враження складається від упевненості, з якою я розповідаю про рідне підприємство. Наш завод - цінний скарб для людей поінформованих. А хто пройде повз багатства? У нас збереглися прес-автомати, від найдавнішої моделі до новітньої. Ми маємо набір верстатів, якому позаздрить будь-який механічний. За необхідністю готові відкрити протягом трьох днів підготовки цех зі столами-«лінійками» для радіоелектроніки. Склади, комунікації, природний газ - усе під рукою. Зберегли близько 200 фахівців високої кваліфікації. До залізничної станції 12 кілометрів, поруч - автострада Одеса - Полтава. Тому у мене немає сумнівів у тому, що до Фрунзівки прийде серйозний капітал. Але запитання: коли?

- Поки будете очікувати - і потяг рушить. Може, самотужки - та на великий ринок, та потіснити конкурентів?

- Самотужки зробили таке. Взяли кредит у «Авалі» на шість тисяч гривень і розкрутили їх на дрібноті: пластмасу до електролічильників, до зрошувальних систем, а також муфти, бури, грати... навіть санки. Беремося за все, з чим біжить до нас село. А йому багато треба, та грошей у нього, як у нас, - гривня до гривні не прилипає.

- Так дали ж кредит...

- Запитаєте, кому? Голову поморочили: «заводу не дамо, а тобі, директоре, - будь ласка». Що за кредитна політика? Довелося мені, заступникові моєму і бухгалтеру позичати в банку нібито для себе по дві тисячі гривень. Ось один з результатів розкрутки: менше ніж за півроку повернули більшість з майже 300 тисяч гривень старих боргів.

- Треба вириватися за межі Фрунзівки…

- Вирвалися. Наші поштові скриньки тепер продають на ринках «Анжеліка», «Таїровський» в Одесі. Придивилися до того, як фірма «Технокомп» з Івано-Франківська, заповнює дитячими кубиками наш «7-й кілометр» та інші ринки, аж до нашого фрунзівського. З пластмаси штампує. За відомою нам технологією. Ми можемо робити ці іграшки з меншими витратами.

- Івано-франківці виявилися сміливішими за вас. Знаю, що з Західної України везуть на південь і іншу дешеву, але дуже ходову пластмасу - наприклад, кулькові авторучки. А наші ділові люди проспали цю нішу. Що скажете?

- Сподіваюся, ви критикуєте не тільки нас, промисловців. Поцікавтеся, в окрузі - Велика Михайлівка, Ширяєве, Фрунзівка - немає жодної металобази, лісоторгового складу. Як тут розвертатися? Про нас мало знають. Раніше маркетингом займалося головне підприємство, а ми - тільки виробництвом. Нині весь колишній СРСР знає, що апаратуру для високо- і низькочастотного зв'язку випускає на півдні Україні лише «Нептун», а про існування «Дельти», так раніше називалося наше підприємство, і не підозрює. Нам доведеться починати рекламну кампанію з нуля.

Коментарі до сказаного

І.С. ЧАЙКОВСЬКА, начальник управління економіки Фрунзівської райдержадміністрації:

Району є що запропонувати зовнішньому інвестору. Крім значного потенціалу електромеханічного заводу, великі можливості у Затишанського хлібоприймального підприємства. Воно планує будувати хлібозавод, модернізувати технологічні лінії. Окупність - протягом 4,5 років. Пропонуємо відродити цегельний завод, на якому можна робити 25 мільйонів штук цеглин на рік. Потреба в цьому будматеріалі велика - зона реалізації - сім районів, а також у Молдові (розташований за 15 кілометрів від кордону), запаси сировини величезні: суглинки - 2161 тисяча кубічних метрів, піски - 370 тисяч кубічних метрів. Фактори вигідності: дешева екологічно чиста сировина, природний газ, відносно недорога робоча сила.

Так, згодна з В.А. Думитрашком, нашим підприємствам важко пробитися на ринок області, країни. Не вистачає насамперед інформації. Ми заповнюємо цей недолік: готові всім бажаючим надати відомості про наші підприємства, їхні інвестиційні проекти, анкети.

Контакти: 8-04860-9-14-44, факс: 8-04860-9-12-50, e-mail: [email protected]

Г.О. ОДИНЦОВ, підприємець, Фрунзівка:

- Моя справа маленька. Але тільки у буквальному розумінні. Будую, ремонтую, проектую будинки і споруди (маю ліцензію). Виготовляю каміни, фонтани, картини з каменю... Все більше в Одесі. Все частіше поодинці або з випадковими партнерами. А хотілося б - вдома, у Фрунзівці. Маю намір тут і будівельно-художню майстерню відкрити. Проект - на дві тисячі доларів залучених інвестицій. Розумію, що доведеться покладатися тільки на себе. Так уже заведено: грошовий мішок наповнюється в селі, але спорожнюється у місті. Причому - великому, не меншому за Одесу. Тому провінція животіє у відсталості. Вихід із становища теж традиційний. До міста на заробітки, зібране там - у село. І ризикувати - відкривати свою фірму. Вижити їй чи ні, залежить багато в чому від того, як сусіди на це подивляться. Громадську думку на користь людей справи треба постійно налаштовувати, як верстат, музичний інструмент. Я дуже радий, що мене підтримує місцеве управління економіки. Це важливіше за інвестиції. У глушині найстрашніше не відсутність грошей, а присутність заздрості до тих, хто їх робить. Що стосується держпідтримки малого бізнесу. Ця політика - уявлення сухопутного про море. Здається, що воно завжди було. А ріки, які його живлять, ніби ні при чому. Треба відмовитися від омани, що гроші варто вкладати тільки туди, де вже є база - у заводи, фабрики. Але простий народ, що живе в глибинці, на дуже багатій землі - наймогутніша база для економіки. На неї треба спертися.

І своя, авторська думка:

Як допомогти Фрунзівському електромеханічному і півтора десяткам таких маленьких заводиків, які є в одеській провінції? Прогресивні завсідники міжнародної виставки elcom Ukraine говорять, що це зовсім не складно. В. Сазонтов, головний редактор журналу «Деньги и технологии», наприклад, стверджує, що «життя на цьому ярмарку вирує. Домовляються на кілька років вперед, привносячи інновації в усі без винятку машинобудівні галузі». Восьма виставка відбувалася квітневими днями у Києві. Пропонуйте нові ідеї - є кому гідно їх оцінити. Жодна провідна електротехнічна компанія Європи не проїхала повз elcom Ukraine 2004.

Але з чим туди їхати директору заводу з одеської глибинки? З якими ідеями, коли в провінції повно майстрів золоті руки, а інженерів, конструкторів - раз-два і все. І тим нема де розгорнутися - про свій КБ давно забули. Якщо щось і спорудить місцевий Лівша, йому ні на чому ідею обкатати - база зубожіла.

Провінціали переконалися, що на таких крутих виставках тільки лікті від досади кусаєш. Дістати не можеш.

- Нове обладнання треба встановлювати, - пояснює директор Арцизького ливарно-механічного М. Д. Настрадін, - я знайшов інвестора, однак він...

Інвестору потрібні гарантії, хоча б мінімальні. Наприклад, відсутність боргів. А як бути, скаржиться директор іншого заводу з глибинки, якщо Кабмін у 2000 році домовився з енергетиками, що наш борг скасують. Спочатку так і вийшло. Ми піднеслися духом. Стали гроші вкладати у розвиток. Але уряд не компенсував енергетикам наші «хвости». І ті, почекавши рік-другий, нагадали про свої претензії. Прощавай, розвитку. Судимося з енергокомпанією. Ось вам - і допомога держави.

А чи краще повівся орган місцевого самоврядування? Директор Одеського ремонтно-механічного заводу В.І. Вакуленко скаржився: здав би в оренду кілька тисяч квадратних метрів виробничих потужностей, які гуляють, щоб грошей накопичити, так міськвиконком таку ціну за землю загнув, що орендарі за голови хапаються. ОРМЗ - хоч і в Одесі, але маленький, з проблемами, схожими на провінційні. Йому легше тільки в тому, що його основну продукцію - металоконструкції - можна продати на великих ринках міста, і замовників на неї в обласному центрі більше, ніж, скажімо, у Шабо чи Болграді.

У розпорядженні місцевої промисловості лише місцевий ринок. Далі нього важко просунутися. Ремонтно-механічним, ливарним, електротехнічним, машинобудівним нічого не залишається, як складати конкуренцію колишній «Сільгосптехніці». Вона ж теж не дрімає. Теж бореться за клієнта, намагається вийти за межі ринку, у якому стало тісно. І все на свій страх і ризик.

Хоча за об’єднання зусиль ратують давно. Пропонують створювати асоціації, торговельні будинки. Але марно. І не тільки в нашій області. Лише п'ять з 2009 підприємств, сайти яких розташовані на порталі «Україна промислова», мають свої торговельні будинки. Серед них немає одеських.

Багато хто вбачає порятунок у розширенні асортименту. Кам'янець-Подільський електромеханічний, наприклад, випускає продукцію для п'яти(!) галузей. Крім основної - пости управління, робить і другорядну: шафи жарові, запчастини для автомобілів, медичну апаратуру... А Одеське ВО «Електрик» живе турботами лише однієї. Пропонує покупцю вилки і з'єднувачі електричні. Роздільнянський «Гідропрес» зміг освоїти лише одну нову для нього продукцію - сповільнювачі для залізничного транспорту. Міг робити й іншу, але де і кому її продавати? Раніше на заводі працювали близько однієї тисячі чоловік, а тепер - півсотні.

Різні вхідні двері на ринок, але відчиняються вони зі скрипом - і то не завжди. Чи не час їх змастити або навісити на нові петлі. Недавно міністр промислової політики України О. Неустроєв заявив, що «розвиток внутрішнього ринку стає нашим головним пріоритетом у металургії і машинобудуванні». Ось тобі й на! Стукаємося у ті ж розбовтані ворота, чуємо у відповідь той же скрип. Хіба не говорили стратеги від індустрії про це ж півтора десятка років тому, коли збиралися в похід на ринок? І що ж - дотепер не дійшли. Чому? Може, забули про те, що планували у перехідний період? У Концепції соціально-економічного розвитку області, розробленій в 1991 році одеськими вченими і керівниками на чолі з професором О.Г. Топчієвим, зокрема, говорилося, що «налагодження ринкового товарообігу потребує активної підтримки насамперед у маркетинговій діяльності». Хто з практиків, поклавши руку на серце, дозволить собі сказати, що йому допомогли у ці роки прорватися зі своєю продукцією на ринки Росії чи Європи і закріпитися на них?! Так, створено біржі, торговельні будинки, асоціації, рекламні структури, але пуття від них мало. Чи здолана відомча роз'єднаність - бич економіки радянських часів? Її змінила ринкова ізольованість. Хто стежить за договірною дисципліною в галузях, на ринках? Чомусь вважається, що на ринку промислових товарів, та й непромислових, у порядку речей «кинути» партнера. І, найсумніше, за це фактично «нічого не буде». Почитайте досить великий томик «Одеська область. Територіальна організація і структура господарства. Концепція соціально-економічного розвитку» і переконаєтеся, що принципові проблеми, зокрема, розвитку промислового комплексу, не вирішені. Зокрема - і формування нової психології.

Дотепер бізнес, підприємництво у шорах провінціальності. У нас не можуть дозволити собі навіть уявити, щоб перемістити високі технології в село. Навіть якщо в ньому створена для цього база, підготовлені кадри. Чому у Таїланді, Китаї, Індонезії та інших раніше бідних країнах Середнього і Далекого Сходу, цього не бояться? Хіба приклад злету економіки цих країн не переконливий?

Фрунзівський район