ВЕЗУЧИЙ КОМАРОВ

Так говорять про Василя Костянтиновича Комарова, голову правління СВК «Прогрес» Саратського району. Сам же він так не думає.

У 2000 році, очоливши на наполегливі прохання сільчан Миколаївки-Новоросійської (Байрамча) господарство з величезними боргами, Комаров всім серцем сприйняв біль і відчай цих людей. Відтепер кожного разу байрамчани відгукуються про голову добрим словом. Як же інакше? Адже він не лише залишив заради них свої міцні позиції у сусідній Кулевчі, але й всього за два роки зумів ввести «Прогрес» у нормальний ритм, повністю розрахуватися з боргами по паях і зарплаті, а головне, вселити упевненість у завтрашньому дні.

- Пам’ятаєте, яка назва у нашого кооперативу? – нагадав якось на робочій планерці голова. – Правильно, “Прогрес”! А це означає, вперед потрібно дивитися!

І все ж дехто в районі говорить, що Комаров – везунчик. Можливо, і є в цьому частка правди. У минулому році, наприклад, посіви у цьому господарстві постраждали після суворої зими і несподіваної літньої стихії більше, ніж в інших. Багатьом тоді здавалося – попереду чергова боргова безодня. Але коли настали жнива, трудівникам “Прогресу” вдалося зібрати врожай соняшнику по 27,7 центнера з гектара. Виявилося, майже удвічі більше за середньорайонний показник! Та й рентабельність господарства за минулий форс-мажорний сільськогосподарський рік склала 6%. Хіба ж не везіння?

- Вміло і упевнено веде роботу, - уточнюють в управлінні сільського господарства та продовольства Саратської райдержадміністрації. – До того ж жнива у “Прогресі” провадять, як правило, у стислі терміни, без втрат. І в цьому чималий організаторський талант Василя Костянтиновича.

Нинішню весну у “Прогресі” зустрічали з особливим оптимізмом. Якщо вже минулого року вийшли без втрат, то сьогодні настрій у трудівників кооперативу зовсім інший. Дуже вже гарні підживлені 450 гектарів озимої пшениці!

- Правда, - з жалем зізнається Комаров, - довелося внести всього по 140 кг аміачної селітри на гектар. Але за наших фінансових можливостей і це непогано. Зате ми поспішили внести добрива у найраніші терміни, коли верхній шар був досить вологим, отже, і засвоюваність добрив краща.

Сьогодні у господарстві нараховується 2025 гектарів землі. З них по 50 гектарів відвели під горох і ярий ячмінь. Коли настали терміни підготовки насіннєвого матеріалу (він у господарстві був), виявилося, що схожість ячменю всього 20-25 відсотків. Але Комарову знову пощастило: частину насіння зумів продати на фураж, решту поміняв на ярий ячмінь “Сталкер” і “Гетьман”. Відсіялися вчасно.

Обговорюючи перспективи виконання районної програми “Зерно-2004”, голова “Прогресу” запевняв, що свої зобов’язання виконає.

Серйозно подбали у “Прогресі” і про кормовий клин. На відведених площах дозріває горохо-вівсяна суміш і підсіяна вівсом люцерна. Про тварин тут дбають постійно. Тому нагодовані корови давали взимку понад 8 літрів молока, а 22 свиноматки під час весняного опоросу дали по 8-9 малят.

Маточне поголів’я свиней у “Прогресі” старалися зберегти навіть у найважчі часи. В цьому році планують його нарощування, спочатку збільшивши до п’ятдесяти штук.

- А потім, - розмірковує Комаров, - продамо вирощених свинок і почнемо оновлення тракторного парку. У минулому році ми зуміли викроїти гроші на новий двигун Т-150, у цьому купили нове “серце” для МТЗ-80. А там пару колісних тракторів купимо. Якщо працювати прогресивно – діло буде.

Миколаївка-Новоросійська,

Саратський район

«МАЯК», ЩО НЕ ГАСНЕ

Пам’ятаю, років двадцять тому в Савранському районі були «Клуби доярок–тритисячниць». Нікого не дивували ферми-чотиритисячниці. А Герой Соціалістичної Праці Ганна Савівна Дудник з Вільшанки щорічно доїла понад 6000 кілограмів молока від кожної корови своєї групи. Все те поглинула історія. Що ж маємо тепер? Торік середній надій від однієї фуражної корови по агроформуваннях області був 1664 кілограми. Яким же було моє здивування, коли почула, що в ПСП «Маяк» Ширяївського району й нині доять по 3020 кілограмів молока від кожної корови. Вирішила обов’язково побувати в цьому господарстві.

І ось управлінська “Волга” мчить польовою дорогою, тримаючи курс на “Маяк”.

Обабіч радує око озимина, ярина. Начальник управління сільського господарства і продовольства райдержадміністрації Степан Петрович Дамаскін, дивлячись на гладеньке поле, що явно підготовлене для посіву цукрових буряків, не без гордості сказав: “У цьому господарстві торік врожайність цукристих в заліковій вазі перевищувала 400 центнерів з гектара. І це при тому, що в ПСП “Маяк” немає жодної нормовички”.

Як виявилось, тут і врожайність зернових, незважаючи на те, що торік левова частка озимих загинула, була найвища в районі – більше 22 центнерів з гектара.

Микола Йосипович Захар’єв очолив “Маяк” ще у 1977 році, а взагалі головує 30 літ. Змінювались форми господарювання, форми організації праці, форми власності, та незмінним залишилися керівник і його мудрість – організаторська, хліборобська, селянська. Незважаючи на всі проблеми, що породило реформування аграрного сектора економіки, він залишився вірним неписаним законам хліборобської науки – землю треба любити, доглядати і годувати.

* * *

Директор ПСП “Маяк” М.Й. Захар’єв зустрів у своєму кабінеті. Привітна посмішка ще досить молодого чоловіка, хоч Микола Йосипович не без гордості сказав, що він чотирижди дід, схиляла до щирої, невимушеної розмови. Тому зразу запитала:

- Як Вам вдається досягати таких високих надоїв?

- Ще діди наші казали, що молоко в корови на язиці. Якщо конкретніше, то все поголів’я (тут нині утримується 1700 голів ВРХ, в тому числі – 500 корів) ми досі годуємо сіном та горохом. Вже підготували літні табори. При першій можливості виведемо худобу на пасовища.

- Не раз доводилось чути, що тваринництво збиткове.

- Корова споконвіку була годувальницею в селянській родині. Тільки недбальці можуть вважати її збитковою. Торік ми одержали 1 мільйон 773 тисячі гривень від реалізації тваринницької продукції.

Чистого прибутку тваринництво в минулому році дало 289 тисяч. Вже в цьому році продали 310 тонн молока по 1 гривні за кілограм при собівартості 44 копійки. Які ж тут збитки? А валовий надій за минулий рік склав 4350 тонн.

- Якось Євген Миколайович Ігнатовський, який працював головою райдержадміністрації в Савранському районі, сказав, що тваринництво – це внутрішній кредитор господарства.

- Цілком згоден. Адже, саме завдяки тваринництву, ми впродовж всього року маємо надходження коштів. Це дає змогу регулярно виплачувати заробітну плату, купувати пальне, запчастини, добрива, насіння. У 2003 році ще до жнив повністю розрахувались за паї. А ще – робочі місця. У нас із 260 працюючих 100 осіб зайняті в тваринництві.

До розмови підключається головний зоотехнік господарства Лідія Петрівна Снісоренко, яка зайшла вирішити якесь виробниче питання:

- Щоб тваринництво давало прибутки, треба утримувати не “хвости”, а породистих тварин. У нас, наприклад, ВРХ червоностепової породи, свині – великої білої (на сьогоднішній день в господарстві утримується 2200 голів свиней). А ще ставлення людей. В нас всі трудівники старанні, та особливо хочеться відзначити сумлінність доярок Людмили Веденіївни Балишевої, Олени Вікторівни Сигиди, Любові Анатоліївни Сороки, Галини Андріївни Платонової.

- У минулому році наше господарство одержало 118 тисяч гривень дотації за реалізацію тварин підвищених вагових кондицій, - продовжує Микола Йосипович.

А начальник управління сільського господарства С.П. Дамаскін додає:

- Зважте, це в той час, коли район одержав 560 тисяч гривень цього виду дотації.

- Що в цьому особливого, - якось ніби ніяковіючи, говорить М.Й. Захар’єв.

Микола Йосипович не бачить нічого особливого і в тому, що в минулому році одержано від реалізації сільгосппродукції 4,5 млн грн. А чистий прибуток склав 725 тис. грн. За останні два роки господарство придбало п’ять комбайнів “Нива” і три “ДОН-1500”, в тому числі у минулому, дуже складному, – дві “Ниви” та один “ДОН”. Поряд з цим трохи добудували водогін по селах, ремонтували складські та фермерські приміщення, побудували типовий тік.

Турбує директора те, що в господарстві не вистачає робочих рук. Напевне, тому з особливою теплотою говорить про працьовитих механізаторів Леоніда Іларіоновича Калашнікова, його сина – бригадира першої бригади Сергія Калашнікова, Юрія Дьякона, Валерія Завозенка, Бориса Канітінського, Миколу Толочка, Юрія Миндру, Юрія Войцеха, Михайла Беженара. А водії Сергій Проданчук, Володимир Кушнір, Володимир Міцул, В’ячеслав Лозован, Петро Дідур взагалі аси. В жнива більшість з них пересідають на комбайни. А взимку ще й працюють кочегарами.

Знайомлячись з господарством, усе більше переконувались, що директор цінує працю людей. Не шукав він “тепленьких” місць і для синів. Своїм життям, своєю працею, ставленням до людей привив дітям любов до свого краю, до своїх земляків, до хліборобської праці. Нині один працює в ПСП “Маяк” механіком, другий, маючи фах агронома, виділився в окреме фермерське господарство.

Клопочеться Микола Йосипович тим, що немає в господарстві будівельної бригади. Могли б щорічно будувати 1-2 будинки. Тоді і працюючих ставало б більше. А ще дуже хочеться йому вирішити питання газифікації.

- Якби був газ, тоді б і життя пішло по-іншому, - говорить М.Й. Захар’єв.

Коли поверталась з цього господарства, подумала: даремно побутує думка, що керівники радянського періоду не можуть працювати в нинішніх умовах. Захар’єв ще раз довів, що не має значення, в який час ти працюєш, головне – бути добрим господарем. І саме тому, що в цьому агроформуванні добрий господар, “Маяк” не гасне впродовж багатьох років.

Ширяївський район

ВАЛІЗА, ЯКУ ВАЖКО НЕСТИ І ШКОДА КИНУТИ

За кількістю фермерських господарств в Ізмаїльському районі лідирує с. Кам’янка, у якій нараховується 92 фермери, відзначає фахівець з розвитку фермерських господарств в Ізмаїльській райдержадміністрації О.Н. ГЕНОВА. На другому місці – с. Кирнички, де трудиться 81 фермер, на третьому – с. Кислиця (73 фермери). Серед них чимало дрібних, малопотужних господарств, що обробляють невеликі земельні наділи. Найбільші площі у Кислиці, у Кирничках, а от у Муравлівці усього 924 га землі обробляють 12 фермерів.

- Ольго Миколаївно, хто з муравлівських фермерів найміцніше стоїть на ногах?

- Ще у 1992 році троє фермерів – Скорик, Дмитрієв і Чернов вирішили об'єднати наявну в них техніку і зусилля після здобуття статусу юридичних осіб. Вони звалили на себе практично всі паї колишніх працівників збанкрутілого сільгоспкооперативу і почали освоювати досвід ведення фермерського господарства. Їхня сумлінність, своєчасний розрахунок з пайовиками призвів до значного збільшення земельних площ. Односільчани ставляться до цих фермерів з довірою. Це справжні хлібороби-трудівники, на яких можна робити ставку у плані розвитку фермерства. Сьогодні вони цілком використовують понад 500 га землі, що є дуже солідним показником.

Муравлівка – це одне з найвіддаленіших від Ізмаїла сіл. Тут і відбулася зустріч з фермерами, про яких йшлося у райдержадміністрації. Гадалося, ось він, досвід, якого так бракує багатьом фермерам району; ось господарство, де налагоджено всі процеси – від оранки до збирання врожаю.

- Так-то воно так, та не так, - одразу нахмурився Анатолій Савович Дмитрієв. - Ви, мабуть, здивуєтеся, от, мовляв, фермери з 12-літнім досвідом ведення господарства, а я чесно скажу – бажання працювати гасне з кожним роком. Нести цей тягар дуже важко, але і кинути шкода. Коли ми починали, можна було взяти кредит у банку. Зараз потрібно надати дворазову заставу, що нам не під силу. Які гарантії можна дати банку, якщо немає коштів на купівлю техніки на розширення виробництва – ледве вистачає на обробіток землі? Щоб продовжити своє існування, потрапляємо до комерсантів – і зав’язаємо, тому що дуже потрібні гроші. І кожного разу сподіваємося, що у наступному році буде краще. Торішній недорід цілком ліг на наші плечі – ніяких знижок з боку держави. Я достеменно знаю, що в Чехії селянам дають кредит під один відсоток, а в нас цим займаються винятково комерційні банки на кабальних умовах.

Микола Григорович Чернов так і не зміг відлучиться з поля, а Людмила Максимівна Скорик охоче взяла участь у розмові. Фермерством спочатку займався її чоловік, Сергій Сергійович, але односільчани обрали його головою сільради. Тепер сім’ю Скориків у троїстій спілці фермерів представляє жінка.

- Дуже важко, - зізналася Людмила Максимівна, - взяли у пайовиків землю, і з ними потрібно розрахуватися. У нас трудиться близько 40 найманих працівників, яким потрібно у термін виплачувати заробітну плату. А кредити якщо і дають, то під такі високі відсотки, що нерви не витримують. Захисників немає, а от тих, хто може покарати – безліч. У нашому селі є фермери, які не змогли навіть землю зорати на зиму – немає коштів.

- Далі гайки закручувати не можна, інакше фермерство як клас ніколи не підніметься, – продовжив розмову А.С. Дмитрієв. – Колгоспи угробили, а фермерам не допомагають, а заважають працювати. І ніхто з верхівки влади жодного разу не підняв руки і не сказав, що не туди завів селянство. У Херсонській, Миколаївській областях у лютому стояв незібраний соняшник. Їду в машині і рахую: одне поле зоране, три – ні. Що це за політика така – душити бідного селянина? Ще п'ять років – і не стане механізаторів. Молодь шукає легші шляхи: їде на заробітки до Києва, торгує на 7-му кілометрі під Одесою. Куди завгодно, аби не в сільське господарство. А ми, люди зрілого віку, продовжуємо тягти лямку. Скінчиться тим, що прийдуть іноземці і заберуть землю, а ми до них найматися підемо, - додав з серцем Анатолій Савович. – Але ж у нас були урожайні поля, а політика держави загнала селян у кут. Збираються приїхати до нас по досвід фермери-початківці із сіл Багате і Кирнички. Що сказати людям, щоб не відбити бажання працювати на землі?..

Тему цю було продовжено у кабінеті О.М. Генової.

- Фермери – це юридичні особи, які з самого початку знали, що їм доведеться нести всю повноту відповідальності, - відповіла Ольга Миколаївна, вислухавши мій переказ бесіди з фермерами. - Ми надаємо їм консультаційну допомогу, інформуємо, де можна придбати якісне насіння, мінеральні добрива, засоби захисту, пальне з подальшим одержанням компенсації від держави. Дмитрієв і Чернов одержали як компенсацію близько 9 тис. грн. Звичайно, витрати, які вони несуть, набагато більші, але це краще, ніж нічого.

- Наскільки мені відомо, кількість селян, що бажають стати фермерами, зменшується?

- Так, це так. Найбільший потік припав на 2001-2002р.р., захопив половину минулого року. У першому кварталі 2004 року подано лише одну заяву. Різкий спад стався тому, що потенційні фермери роздивилися своє майбутнє: тяжка праця, мізерні шанси на рентабельність плюс величезна звітність. Останнє особливо відлякує сільських жителів, які не звикли бігати по кабінетах. Лише у першому кварталі ліквідовано 15 фермерських господарств, щоправда, частина з них влилася у більші. Але і великі господарства потребують допомоги держави, дотацій. Наш фермер продовжує жити надією. А кого і як вона живить, ми всі знаємо…

НА КОМУ ЗЕМЛЯ ТРИМАЄТЬСЯ…

Фермерське господарство «Промінь», очолюване Іваном Дмитровичем ШИДЕРОВИМ, - одне з великих і міцних в Арцизькому районі. Сьогодні в ньому 2200 гектарів землі, хоча все починалося з 15 гектарів і з єдиного придбаного у кредит трактора ЮМЗ-6.

Сьогодні на поля Шидерова, агронома за покликанням, можна приїздити як на екскурсію. 1016 гектарів вчасно засіяні озиминою і, як належить, підживлені селітрою. Шидеров першим у районі розпочав сівбу ярого ячменю на 250 гектарах і першим же її закінчив. Іще 100 гектарів засіяно гірчицею, і підготовлено грунт під кукурудзу та соняшник.

“Чому ж, - цікавлюся в гараздовитого фермера, - не такі добрі справи у деяких ваших колег? Адже проїжджаєш повз їхні поля – кіт не валявся”.

“По-перше, - відповідає він, - перш ніж присвятити себе землі, треба розрахувати добряче власні сили і самому собі щиро відповісти: а чи хочеш цього насправді? По-друге, як то кажуть, взявся за гуж – не кажи, що не дуж. Навчайся, читай, вдавайся до чийогось досвіду, не опускай рук, якщо щось не йде на лад, ощадливо витрачай кошти, дотримуйся сівозміни, будь пунктуальний із поверненням кредитів. Одне слово – встигай і тут, і там. Але найголовніше – мусить бути істинна любов до землі. Не буде її – не вийде ні-чо-го!”.

Ну, земля для Івана Дмитровича – що мати рідна. І з добрим досвідом йому поталанило: він виявився поруч – досвід брата, також за фахом агронома, - Дмитра Дмитровича Шидерова. Решту напрацьовував уже в процесі господарювання, розширюючи поступово посівні площі до ста, потім до двохсот – і так до теперішніх 2200 гектарів.

Ця земля – паї 450 чоловік, що здали свої ділянки Іванові Дмитровичу в оренду. До речі, довірили вони свою землю Шидерову без побоювань, добре знаючи його особисті якості, і у своєму виборі не помилилися: з понад 90 відсотками пайовиків господарство вже розрахувалося цілком. Не має “Промінь” і боргів ані з електроенергії, ані з виплат до Пенсійного фонду.

Так, Шидеров лічить копійки, та ж бо “копійка копійку кличе”. Інакше не було б у господарстві такого набору конче потрібної сільськогосподарської техніки та знарядь. Більше того, Шидеров організував машинно-тракторну станцію. Та ж таки певність власних сил знову допомогла йому зорієнтуватися і в невдалому минулому році пошкоджені 500 гектарів озимини пересіяти соняшником і кукурудзою.

Та на самій інтуїції, хоча її Шидеров усе ж дослуховується, далеко не поїдеш.

“Треба постійно шукати реальних можливостей розвитку господарства”, - говорить він.

І ще одну таку можливість знайшов: нині “Промінь” – єдине в районі господарство, яке займається насінниками цукрового буряку і вже має патент на реалізацію насіння. Але для цього не раз доводилося виїжджати Шидерову до Києва, та він і тепер часто буває в інституті цукрового буряку, хоча займається цією культурою вже сім років. Має господарство цього року і власне насіння ярого ячменю, кукурудзи, проса. Тепер ось вирішив розвивати тваринництво – є в Івана Дмитровича щодо цього цікаві проекти.

В господарстві працюють лише 35 чоловік (на сезонні роботи набирає більше) – якраз стільки, щоб вони могли пристойно заробити. Хоча, проситься до господарства багато хто, по-доброму заздрячи тим, кому пощастило працевлаштуватися у фермера.

І коли на минулих виборах до місцевих рад люди вирішували, хто захищатиме їхні інтереси, кандидатура Шидерова Івана Дмитровича пройшла переважною більшістю голосів. Проблем же різних у великому й колись багатому, а нині обтяженому багатьма труднощами селі Холмському – море! І участь депутата в буденних справах сільської ради – велика йому підмога. Треба – виділяє паливо. З дорогами складнощі – підсипає жорству. Нагально потрібна машина – дасть.

“Пустих обіцянок, - характеризує депутата сільський голова Дмитро Іванович Балабан, - ніколи не дає. Шидеров у нас воістину людина слова й діла. На таких, бачте, земля тримається”.

Арцизький район

ПІД ЧИЮ ДУДКУ ТАНЦЮЮТЬ ЦІНИ?

Зранку – насамперед на ферму. Дві хвилини на шустрому «уазику» - і ми з керівником ДВГ ім. Суворова Анатолієм Володимировичем БІЛОУСОМ уже на території тваринницького комплексу. Невеличка, на 140 голів дійних корів, ферма, що в селі Оксамитне, постачає молоком увесь Болград - дитячі садки, школи, лікарню. Продукція також реалізується населенню і користується великим попитом.

- Знайомтеся, бригадир Олександр Петрович Волканов. Минулого року, коли не було дощів, і ми не знали, де брати соковиті корми, він одержав у середньому по 3450 літрів молока від кожної корови. А зазвичай наш стабільний показник - 3700. Але у Волканова, я вам скажу, є серйозний недолік, - продовжив А.В. Білоус чи то жартома, чи то всерйоз. - От за радянських часів, коли бюро райкому партії суворо запитувало за тваринництво, в нас у господарстві було 360 голів великої рогатої худоби - не більше. А зараз бригадир взяв і збільшив череду до півтисячі! Я розумію, що Олександрові Петровичу подобається зоотехніка. Що він одержує від кожних 100 корів 90 телят. Коли є в нас телята - є й молоко. Але в яке становище він мене при цьому ставить?

- Ви маєте на увазі те, що тваринництво за підсумками 2003 року принесло вашому господарству 300 тисяч збитків? - намагаюся з'ясувати, до чого Анатолій Володимирович веде.

- Та ж молоко в нас завжди було прибутковим! - вже нервує бригадир. - Але в останні два роки - сильні посухи...

- Справа не в цьому - що ти починаєш, Петровичу? Вся проблема - в низьких закупівельних цінах. Минулого року середня ціна молока була 68 копійок за літр (той же обсяг "мінералки" - удвічі дорожче). Закупівельна ціна молока не повинна бути нижчою 1 гривні.

- І дотації на тваринництво для північних і південних регіонів країни не можуть бути однаковими, - додає Волканов. - Не можна порівнювати наші степи з їхніми суховіями, з північчю України, де вологий клімат і багата кормова база.

- Ось уже три роки ребром стоїть питання: буде в нашому дослідному господарстві ферма чи ні, - веде далі А.В. Білоус. - У Болградському районі, можна сказати, тваринництва взагалі не залишилося. Щоб зменшити витрати, ми орендували в Ізмаїльському районі 50 гектарів пасовищ - на літо “КамАЗом” вивозимо поголів'я на заплавні луги.

- Там тварини, як на курорті, - трава в людський зріст! Я підрахував: минулого року, завдяки літнім таборам, заощадили 75 тисяч гривень. Не розумію, чому інші господарства це не практикують? - знизує плечима бригадир.

- І все одно за підсумками року вийшли зі збитками - немає ціни на продукцію! - не відходить від наболілого А.В. Білоус. - Я сказав: якщо далі так піде, напишу листа голові адміністрації: наше дослідне господарство, що спеціалізується на виноградарстві, підлягає Академії аграрних наук, і тому ми тваринництво за-кри-ва-є-мо. Зрозумійте: щоб утримувати ці 500 голів великої рогатої худоби, я ущемляю виноградарів і працівників розсадників. Можливо, комусь приємно бачити таку ферму, але нам вона приносить збитки...

Ферму ДВГ ім. Суворова бачити справді приємно. Сюди підведено природний газ. Усі процеси механізовані, тому колектив тваринників невеличкий - всього 26 чоловік.

- Я планую впровадити більш сучасну технологію: з молокопроводом, з доїльним залом - щоб усе було гарно! - ділиться своїми творчими планами Олександр Петрович Волканов, коли керівник господарства А.В. Білоус, рішуче окресливши проблему, вже помчав у справах, які не терплять зволікань. - Я ставлю завдання одержувати по 4,5 тисячі літрів молока від корови на рік. Уже в поточному буде 3,8 - 3,9 тисячі.

Коли Олександр Петрович продемонстрував нетелів, кожна з яких важить 500 кілограмів з гаком – така собі гора з рогами, стало зрозуміло, що прогнози фахівця цілком реальні. Подібні екземпляри, розтелившись, дають по два відра молока щодня. Стадо щороку оновлюється: бригадир показав телят голштино-фризів, які ніжилися на сонечку, канадського походження. Місцевим корівкам племінний бик-виробник (як би це сказати?..) шле свій привіт літаками. Скрупульозно складаються раціони годівлі. Якщо кормів не вистачає (в ДВГ мало землі), вони закуповуються. Технологія виробництва - це святе.

- Якби Білоус мене не підтримував, таких показників не досягли б, - говорить бригадир. - Наявність тваринництва - це для керівника наявність авторитету. Але він дуже дорого обходиться, цей авторитет. Хоча ферма все ж таки - не утриманець в господарстві. Щодня - 600-700 гривень виторгу тільки від реалізації молока. Минулого року за такого маленького поголів'я (в нас, крім великої рогатої худоби, ще й близько двохсот свиней) виробили 75 тонн м'яса. Всього реалізували продукції на 680 тис. грн.

По інших “цехах” дослідного господарства нас провів головний агроном О.В. Терзі. У відмінному стані озимі. Мають бездоганний вигляд 343 га плодоносних і 120 га молодих виноградників, за якими доглядають чотири бригади по 60 чоловік. У сезон підрізування і збирання винограду робочих рук в Оксамитному не вистачає, на заробітки сюди їдуть жителі найближчих сіл, і навіть бригада з Закарпаття. Крім цього, ДВГ ім. Суворова виробляє на рік близько 700 тис. виноградних саджанців столових і технічних сортів, реалізуючи їх переважно в межах Одеської області. Але й в аграрному цеху не без проблем.

- До нового року тонна аміачної селітри коштувала 480 грн, а в лютому, коли на полях почалося підживлення, ціна раптом підскочила до 820 грн! - журиться головний агроном. - А запчастини? Це ж - безлад! Якась дрібниця, що раніше коштувала копійки, - 100 гривень. Кинулися для комбайна запчастини купити - 48 тисяч. І вибору немає: не придбаємо - не зберемо хліб.

Цього ж дня, випадково, я зустрілася ще з одним шановним у Болградському районі керівником - Д.М. Койчевим, який очолює потужне за виробничим потенціалом СВК "Криничне". На традиційне "як справи?" Дмитро Миколайович відповів:

- Так собі.

І, помовчавши, подумавши про щось своє, поцікавився:

- Як ви гадаєте, проблеми сільгоспвиробника, про які ми стільки говоримо з усіх трибун, колись будуть почуті?

Болградський район