– Ось і спорожніла стара альтанка, – помітила я, присівши на хвилинку на лаві в міському парку.
І раптом зненацька:
– Мені звичайно, літ та й літ... Але життя моє все ж таки проходить цікаво.
– А хіба альтанки вміють розмовляти?
– Звичайно. Навколо завжди стільки людей та подій! По неділях, коли до парку приходить грати духовий оркестр, довколо мене збираються городяни: слухають вальс і танго, спілкуються. У будні тут гуляють бабусі із онуками й онучками в колясках, вечорами – закохані. Я багато чого знаю про людей. Нещодавно був День міста – і знову я в центрі подій. До речі, ти не знаєш, чому цього року в День народження міста не було таких веселощів, як раніше?
– Швидше здогадуюся, аніж знаю.
– Я так люблю свято квітів! Якщо мені не зраджує пам'ять, воно проводиться в Рені уже років двадцять. І тільки сім років тому, коли мером став Сергій Степанович Колевич, почали відзначати День міста. Починалося воно зі свята квітів. Вчителі, учні та їхні батьки сотні композицій до парку приносили – одна чудовіша за іншу! Це прекрасно, коли у квітах діти оспівують красу рідного краю, улюблене місто, світ, дружбу. Знаєш, я навіть історію вивчила за цими виставками: живими барвами квітів діти розповідають про політ людини у космос, про Велику Вітчизняну, про проголошення незалежності України. То чому цього року не було такого свята Флори?
– Я знаю, що оргкомітет, як завжди, планував свято квітів. Однак школи, які в ньому традиційно беруть участь, порадилися і відмовилися проводити конкурс.
– Щоб наші педагоги поламали добру традицію? Ні, це на них не схоже!
– Я говорила із завідувачем районного відділу освіти. Виявляється, вчителі розсудили так: кожен конкурс, кожна виставка має елемент змагальності, між школами триває боротьба за лідерство. Педагоги вирішили у День міста закликати людей до єднання, зробивши одну загальну велику та барвисту композицію, у якій відбито найзначиміше, найважливіше для кожного громадянина України.
– Я бачила цю композицію: величезний вінок на синьо-жовтому полотнищі, рушники та багатий кошик чудових квітів.
– А навколо на деревах що було?
– Кульки. Повітряні кульки. Сині та жовтогарячі. Я, здається, починаю здогадуватися, що хотіла сказати наша інтелігенція!.. Я ж теж у курсі політичних подій, зараз про них говорять усі. То ж 457-я річниця міста не найсвятковіша. А ще навколо тільки й розмов, що про партії: хто до якої вступив, як себе проявив. Серед людей розбрід, тиха ворожнеча – кепсько в місті стало.
– Давай, альтанко, поговоримо про хороше. Знаєш, на міській площі фонтан побудували – подарунок місту зробили бізнесмени. Цього року із обласного бюджету має надійти 500 тисяч гривень на реставрацію Свято-Вознесенського храму.
– Я гадаю, що коли йдеться про рідне місто, немає справ великих та маленьких. Ось, наприклад, Микола Миколайович Рулевський приніс на свято свою виставку різьблення по дереву – золоті у людини руки. Здивував, порадував, зацікавив. А які виставки підготували вихованці станції юних техніків, Центру дитячої творчості! Люди із задоволенням дивилися. Кондитери постаралися – додому багато хто пішов із тортами, тістечками – щоб відзначити День народження міста у сімейному колі. А яку виставку-продаж привезли гості із Болграда! Десятки сортів марочних вин – сухі, напівсухі, напівсолодкі. Чому ж ренійські підприємства не беруть участі у святі, не показують свою продукцію, досягнення? Приміські сільгосппідприємства, фермери теж могли б прикрасити День міста своєю солодкою продукцією – виноградом, динями, кавунами.
– Скажіть, шановна альтанко, ви ділитися своїми думками?
– Що ви! Я тільки передаю те, про що навколо говорять люди.
Із альтанкою розмовляла Антоніна БОНДАРЕВА, м. Рені
