Нещодавно делегація від Одеської області повернулася з Республіки Польща, де вивчала досвід тамтешніх органів місцевої влади. Саме ця тема і лягла в основу нашого інтерв’ю з членом делегації, керівником фракції Партії регіонів в обласній раді Василем Чорнолуцьким.
– Розкажіть, будь ласка, як відбувався цей візит?
– До складу нашої делегації входили представники обласної та Одеської міської рад, заступники голів районних рад, сільські голови. Поляки зустрічали нас дуже гостинно. Ми мали за мету ознайомитися з новаторськими методами, які застосовуються в реформуванні місцевого самоврядування в Республіці Польща, подивитися, як вони працюють на рівні своїх воєводств, повітів та гмін.
Порівняно з нами деякою мірою поляки працюють на випередження. Ми ж пам’ятаємо, за якою схемою діяли місцеві ради у старі часи: що вирішить бюро райкому партії; яка кандидатура по якому округу буде балотуватися; який голова колгоспу чи директор підприємства буде записаний в бюлетень для обрання його депутатом Верховної Ради України чи Союзу РСР. На превеликий жаль, інерція такого керування суспільством спрацювала і на початку 90-х. Ми не змогли одразу позбутися того минулого, що тиснуло на нас. Те, що роблять поляки зараз, у нас було започатковано ще в 1994 році. В часи незалежної України ми вже обирали голів районних та обласних рад всенародним прямим голосуванням. Але потім прийшов інший Президент і позбавив такого права громади. Україна була відкинута на десять років назад. Почали призначатися керівники райдержадміністрацій, бо такі кадри більш слухняні. Але незважаючи на це, ми вже підписали Європейську хартію про місцеве самоврядування. Тепер потрібно, щоб всі органи місцевої влади були підзвітні громаді, яка б їх обирала та контролювала. Тобто ті еволюційні процеси, які започаткувала в себе прогресивна Європа, будуть відбуватися і в нас.
Досягненням Польщі є те, що місцева громада у них справді розпоряджається коштами, матеріальними і людськими ресурсами. Майже всі кошти, які заробляються (особливо на місцевому рівні), залишаються в їхньому розпорядженні. Нас, наприклад, здивував такий факт. Якщо людина в селищі хоче отримати права водія, то вона платить в місцевий бюджет, а не в ДАІ чи ще кудись. Тобто гроші села залишаються у місцевій громаді, і це дає їй змогу розвиватися. Звичайно, жодна громада (яка б вона не була) не може розвиватися абсолютно бездотаційно. Але досвід Польщі показує, що коли кілька громад об`єднують свої зусилля, то вони вирішують дуже серйозні проблеми.
Звичайно, підпорою полякам стала і фінансова підтримка Європейського Союзу. Якщо років 10 – 15 тому поляки купували і вивозили з нашої країни усе, то тепер завдяки підтримці ЄС у них будуються дороги, створюються робочі місця, застосовуються енергозберігаючі технології.
Польща змушена також виконувати стандарти ЄС у плані захисту навколишнього середовища, охорони здоров`я і реалізації інших соціальних програм. Сказати, однак, що пересічні поляки дуже задоволені вступом до Європейського Союзу, не можу. Польща сьогодні найбідніша країна ЄС. Середня зарплатня у Польщі – 600 – 800 євро. Але, з іншого боку, ціни неадекватні нашим, вони теж європейські. І можна ще подискутувати, в кого рівень життя вищий...
– Обмін досвідом між Одеською областю та Люблінським воєводством відбувається вже і на рівні наших районів та їхніх гмін та повітів. Наскільки результативною Ви вважаєте таку форму співпраці?
– Відповідь на це питання можна розпочати словами Шевченка: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь». Всі учасники делегації побачили під час цієї поїздки багато цікавого. Не скажу, що ми з усім погодилися. Полемізували, розповідали, як робиться у нас. Якісь серйозні висновки про їхній досвід можна буде робити років через п`ять. Але впевнений, що вже зараз така співпраця дає обом сторонам багато корисного. Роз’їжджалися ми з думкою, що подібний обмін досвідом потрібно розвивати, щоб спільними зусиллями будувати нормальну форму місцевого самоврядування.
– Одеська область відома тим, що активно співпрацює з різними європейськими інституціями. У 1994 році вона першою серед областей України вступила до Асамблеї європейських регіонів. Потім був вступ і до інших структур – того ж єврорегіону «Нижній Дунай». Що це – бажання на «людей подивитись і себе показати» чи ми маємо і практичні наслідки такої політики?
– Я гадаю, що повинні бути різні рівні співпраці. Якщо ми ведемо мову про вступ до ЄС, то це дискусія, яка проводиться на загальнодержавному рівні. Питання буде вирішено на рівні Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів. Але чекати чи вступить Україна в ЄС, чи не вступить – невірно. Ми можемо співпрацювати з Євросоюзом на якихось інших засадах. Одещина подає сьогодні добрий приклад, як виходити на прикордонне співробітництво, на співробітництво в якихось окремих галузях, наприклад, щодо туризму, морегосподарського комплексу. Приклад подає й місто Іллічівськ, яке сьогодні за своєю ініціативою налагоджує економічні, культурні та інші відносини з багатьма країнами світу.
Подібний підхід ми побачили і в Люблінському воєводстві. Воно започаткувало добрі стосунки з прикордонними областями України – Закарпатською та Волинською, які межують з цим воєводством. Тобто не потрібно чекати, бо, як відомо, під лежачий камінь вода не тече. Треба шукати якусь маленьку Європу, відповідні регіони в прикордонних державах, обговорювати спільні проблеми і вирішувати їх на спільну користь.
Нещодавно ми відзначали День місцевого самоврядування. І мені ще раз хотілося б повторити слова голови обласної ради Миколи Скорика: зробивши перший крок з реформування місцевого самоврядування, нам необхідно зробити і другий – найшвидше створити виконавчі органи місцевих рад. Гадаю, це справа наших законодавців. А депутатам місцевих рад, особливо молодим, я хотів би побажати насамперед не боятися брати відповідальність на себе. Нехай всі найсерйозніші проблеми будуть нам до снаги...
