Минулого року у видавництві «Астропринт» вийшов документально-історичний нарис В.Я. БУКОВСЬКОГО «Горькая правда» (у трьох частинах). Автор поставив перед собою мету не просто відобразити історію своєї малої батьківщини – села Бецилове (перша частина), німецьких колоній Кучурганського округу (друга), України з початку ХХ сторіччя до 60-х років (третя). Головним його завданням було відображення достовірної історії.
ДЛЯ ШИРОКОГО КОЛА ЧИТАЧІВ...
У книжці Володимира Яковича Буковського наведено велику кількість архівних документів. Читачам надана можливість самим робити висновки й, отже, погоджуватися або не погоджуватися із авторськими коментарями. Ще одна складова – спогади самого В.Я. Буковського: про голодомор, передвоєнний період, окупацію, післявоєнний голодний 1946-й... Таким чином, Володимир Якович має досить підстав для того, щоб говорити про відображення «справжньої історії». І про «гірку правду».
Цікаво, у зв'язку із цим як оцінили працю В.Я. Буковського професійні історики. Думка О.А. Бачинської, докторки історичних наук, професорки кафедри історії України ОНУ ім. І.І. Мечникова: «Безумовна цінність зібраного, систематизованого, обробленого автором-упорядником матеріалу – його інформаційна насиченість. За допомогою великої документальної бази передано колорит, атмосферу різних історичних періодів. Запропонований конкретно-історичний матеріал, безумовно, буде корисним широкому колу читачів, тому що дозволить довідатися про багато важливих, але мало, а часом і зовсім не відомих фактів з історії деяких населених пунктів краю...»
О.М. Дзиговський, доктор історичних наук, професор кафедри археології та етнології України ОНУ ім. І.І. Мечникова: «Дана праця є результатом багаторічної роботи автора-упорядника в бібліотеках із документами багатьох фондів Держархіву Одеської області над історією своєї малої батьківщини – села Бецилове Роздільнянського району. Але цим В.Я. Буковський не обмежується – у нарисі наводяться цікаві відомості про інші села Куртовської волості, розглядається історичний розвиток краю крізь призму подій у країні в цілому. Особлива заслуга автора-упорядника – розшук, археографічна обробка та введення в науково-краєзнавчий обіг надзвичайно цінних документів і матеріалів з історії німецьких колоній краю...»
І другий рецензент рекомендує нарис В.Я. Буковського вчителям, викладачам вузів, студентам і учням – усім, хто цікавиться історією рідного краю й країни. Ось тільки тираж нарису – 150 (!) примірників, то ж одна надія на бібліотеки.
ДОВЕДЕНО ДОКУМЕНТАЛЬНО
…Про те, як працював В.Я. Буковський над своєю книжкою, як видавав її (за «наших часів») можна було б написати окремий роман. А в ньому – один розділ про те, як погрожували йому ті, хто не хоче, щоб «гірка правда» стала відомою. Другий – про те, скільки сил та часу завимагала робота над архівними матеріалами. Третій – про ходіння із «простягненою рукою», щоб знайти кошти на видання (допомога прийшла з боку голови Роздільнянської райдержадміністрації Надира Каміловича Мамедова). А вступом до цієї «книжки про книжку» була б розповідь Володимира Яковича про те, як усе розпочиналося...
– На одній із конференцій ветеранів на початку 90-х років виступив один товариш, «із колишніх». Сказав, що даремно говорять і пишуть про голодомор: ніякого голодомору не було. Я тоді нічого не відповів – встав і вийшов. Прийшов додому – і до четвертої ранку писав про те, що пам'ятаю. У нашій родині п'ять братів і дві сестри вмерли від голоду, сам я на траві вижив... Статтю надрукували в нашій роздільнянській районній газеті. Всі її прочитали, і до Одеси вона потрапила. А редактор мені сказав: «Сідай і пиши книжку!» Я пішов до обласного архіву. Там дуже добре мене прийняли, особлива вдячність науковій працівниці О. Коноваловій (зараз вона живе у Німеччині), завідувачеві відділу В. Харковенко. Працював восени й взимку. У читальній залі – холод, доводилося виходити на вулицю, щоб зігрітися. І щодня їздив до архіву із Роздільної...
– Володимире Яковичу, «розшифруйте», будь ласка, назву Вашої книжки: гірка правда – про що?
– Про нашу історію, наше життя. Мета моя – показати людям ту історію, якою вона була насправді, без прикрас. Для чого пишеться історія? Візьмемо для порівняння родину: якщо батьки розумні, вони все зроблять для того, щоб діти не повторили їхніх помилок. Отож, історія – це і є школа для майбутніх поколінь, щоб вони зробили висновки із минулого й брали звідти все краще, а не навпаки.
– Чи допускаєте Ви, що не всі розцінять те, що Ви написали, як «гірку правду»? І не погодяться із Вашими коментарями...
– Так. Але це їхня справа. Я доводжу документально. Нехай і вони доведуть документально, що не було голоду... Є ж архівні документи, з яких очевидно, що голод був не лише у 1933-му, а з 1932-го по 1935-й.
– Особлива цінність Вашої книги в тому, що вона заснована й на документах, і на особистих спогадах.
– Я писав про те, що пережив, знаю, а тепер побачив, що це підтверджується документально. Напевно, доля мене ще з дитинства готувала до цього. Мати розповідала мені про голод 1921, 1922 років. А 1933-й я пережив сам.
ДУЖЕ БЛИЗЬКА ІСТОРІЯ
Так, приводом до того, що Володимир Якович взявся за перо, була неправда про голодомор, яку він не міг витерпіти. Це дуже болюча й, на жаль, актуальна тема: хіба й зараз не говорять про те, що голодомору не було – або не так вже й страшно все було? Однак і інші історичні періоди вочевидь потребують висвітлення крізь призму документальних свідчень. А якщо хтось вважає, що документи – це суцільні цифри й сухі факти, то після прочитання книги В.Я. Буковського, переконається, що це не так.
З листа члена ВКП(б) Г. Викентьєва, 5 травня 1932 р.: «Трудящиеся голодают самым настоящим образом <...>Полнейшее отсутствие продуктов на рынке, питание соей в столовых <...>Материальное благополучие московского и ленинградского пролетариата у остального пролетариата порождает враждебное настроение <...>Я уверен, что за это письмо меня исключат из партии <...>И я, пожалуй, буду рад, если меня исключат. По крайней мере, я буду иметь возможность выражать открыто свои мысли».
У книзі наведено і такий документ. З Постанови Бюро Одеського обкому КП(б)У від 7 травня 1938 р. «Об организации национальных школ по Одесской области»: «Бюро обкому КП(б)У відмічає, що вороги народу – троцькістсько-бухарінські і буржуазні націоналісти, що орудовали в органах народної освіти, провели шкідницьку роботу, штучно насаджуючи в області велику кількість особих національних шкіл – німецьких, польських і інших, перетворюючи ці школи в базу для буржуазно-націоналістичного, антирадянського впливу на дітей».
Кожен документ вимагає осмислення й становить інтерес – адже це свідчення часу, у якому жили наші батьки, бабусі, дідусі... Навіть віддалена на 150 – 200 років, це близька історія, яка зачіпає за живе. «Нам не дано вгадати, як наше слово відгукнеться»? Ось як «відгукнулася» друга частина книжки: жителька селища Лиманське (колишня німецька колонія Зельц) Людмила Рислінг прочитала її ще в рукопису й, натхненна прочитаним, вирішила створити в селищі музей німців-колоністів. За допомогою історика М. Будаєвої та інших музей було відкрито.
Зараз Володимир Якович працює над черговим томом «Гіркої правди», присвяченим історії українських сіл Роздільнянського району. Чи буде таким же тернистим шлях і цієї книжки до читача?..
