Рубрика «Захистимо і збережемо землю» привертає дедалі більше уваги наших читачів. Вони пишуть, телефонують, заходять до редакції «на інтерв'ю», просто поділитися своїми міркуваннями щодо тієї чи іншої проблеми.
Чергова зустріч у нас відбулася з деканом агрономічного факультету Одеського державного аграрного університету, кандидатом сільськогосподарських наук Є.О. ЮРКЕВИЧЕМ (на знімку).
– Євгене Олександровичу, Ви давно працюєте в цьому вузі, очолюєте кафедру землеробства і агрохімії, отож нашим читачам була б цікавою особисто Ваша думка щодо порушуваних газетою питань про необхідність захистити землю і якщо не примножити, то хоча б зберегти її родючість.
– Підстав для тривоги дуже багато. А з невмілим провадженням аграрної реформи і розпаюванням землі ситуація ще більше погіршилася. Дотримання сівозміни – це не чиясь примха або вигадка. Це підсумок багаторічної роботи вчених і практиків, які дійшли висновку, що лише чергуванням культур на тому чи іншому полі можна зберегти потенційні можливості ґрунту і навіть облагородити їх. Ідеальний варіант – це створення 7-10-польної сівозміни. Але таке можливо хіба що у великих агропідприємствах. А сьогодні багато хто намагається зберегти хоча б 3-5-польну. Але й це на практиці виглядає скоріше як виняток.
Особливу тривогу у вчених викликає захоплення однією монокультурою, яку всупереч усім вимогам агротехніки, висівають кілька років поспіль. Тут тактику диктує, на жаль, не прагнення захистити землю, а роздобути якнайбільше з неї доходу. Тому й ставку роблять на найбільш затребувані на ринку культури. Це, переважно, соняшник або ріпак. А такий підхід «відгукується» потім і деградацією землі, і економічним крахом новоспеченого аграрія.
– Ви тривалий час вивчали проблему вирощування соняшнику в нашій країні. Навіть книжку на цю тему видали в минулому році. Що виявило вивчення цієї проблеми?
– По-перше, для цієї олійної культури необхідні кращі попередники, а по-друге, після збирання врожаю поле краще залишити під чорний або зайнятий пар. Але мало хто зважає на це. І за це природа жорстоко помщається недбайливим. Одержання в минулому році врожайності у 10 – 12 центнерів, а то й менше, говорить багато про що. І тут винна не тільки посуха. Для цього досить подивитися на результати в окремих районах і, особливо, у господарствах, де врожай був у два рази вищий.
Бажання одержати за таких умов великий валовий збір насіння штовхає деяких сільгоспвиробників на безупинне збільшення площ. Але цей екстенсивний підхід не дає бажаного результату, а тільки губить землю, її природну родючість.
Тому соняшник повинен займати менше 10 відсотків від загального клину, що засівається, а систему сівозмін треба будувати таким чином, щоб ця культура «повернулася» на це поле тільки через 5-6 років.
Зараз я не буду детально пояснювати всі вимоги агротехніки, про них можна дізнатися з багатьох книжок, зокрема і зі згаданої в розмові брошури.
Але ще раз підкреслю: безупинне захоплення вирощуванням соняшнику, а тепер ще й ріпаку, тільки ускладнить ситуацію з деградацією ґрунту, втратою його родючості.
Побутує думка, що все можна виправити за допомогою мінеральних добрив, варто лише збільшити їхню норму на гектар, вона помилкова. Особливо, коли практично всі хлібороби перестали займатися виготовленням і внесенням органічних добрив.
– Ви, я знаю, знайомилися з виступом у нашій газеті Героя України, голови агрофірми «Свобода» Ізмаїльського району Володимира Денисовича Видобори. Що з цього приводу можете сказати?
– Висновки там зроблені досить категоричні, але часто небезпідставні. Багато агроприйомів, які утвердилися останнім часом, явно не сприяють зростанню родючості наших полів. А якщо ще при цьому не дотримується система сівозміни, ігнорується вимога грунтозахисту, бездумно одне поле по кілька разів орють і лущать, то негативний результат, на жаль, цілком очевидний.
У зв'язку із цим хочу навести одне висловлення відомого вченого минулого століття.
«Пахотный слой, – писав П.А. Костичев у своїй книзі «Курс почвоведения» (1885 – 1886 рр.), – представляет главным образом кухню, где в течение лета готовится пища для растений. В зимнее время значительная часть этой пищи вместе с зимней водою уходит в глубокий слой, откуда корни растений и получают ее потом. Сохранить имеющуюся в плотном слое влагу к осени, может быть, иногда важнее, чем в пахотном слое...»
Ось ще одне далеке нагадування нам, вченим і практикам, як треба берегти вологу і не висушувати землю то глибокою оранкою, то частим обробітком верхнього шару ґрунту по кілька разів на рік.
– Ситуацію, що склалася сьогодні, намагаються пояснити багатьма об'єктивними причинами: і законами ринкових відносин, і ними породженою невтримною спрагою наживи, і багато чим іншим. Але ж існують і суб'єктивні чинники. На землі господарюють конкретні люди, серед них – з дипломами агрономів. Вже вони-то й повинні, як кажуть, стати на захист землі. Адже й сама назва «агроном» перекладається, як «законодавець полів». А зараз доводиться чути навіть таке, що саме агроном – головний ворог землі. Ось так, не більше й не менше.
– Агроном на практиці повинен справді бути сьогодні законодавцем полів. Але для цього в нього немає жодних прав. Особливо якщо він потрапляє за наймом до сучасного олігарха, який і чути нічого не хоче про закони землеробства і вимагає лише одного – за всяку ціну подавай йому високий урожай і валовий збір будь-то зерна, соняшнику або ріпаку.
Будеш на своєму наполягати, пояснювати, і тобі вкажуть на двері.
Зауважте, там сьогодні і одержують сталі врожаї, дотримуючись сівозмін, вимог науки, де в господарствах керівники за фахом агрономи.
А там, де з думкою агронома абсолютно не рахуються або навіть його не мають у своєму штаті, там і панує сваволя і вакханалія. Відомо, що наші випускники агрономічного факультету – люди підготовлені. І агрономи-практики, які вже відбулися, щорічно проходять перепідготовку на курсах при нашому аграрному університеті, де слухають лекції провідних вчених і фахівців.
Тому до їхнього слова і думки треба прислухатися. Ось тільки як це зробити обов'язковим правилом? Може, це прийде згодом, коли щорічно буде визначатися якість ґрунту на тому чи іншому полі і буде стягуватися великий штраф з тих, хто свідомо пішов на хижацьку експлуатацію землі, не дуже турбуючись про наслідки. А тим більше про те, що ми залишимо нащадкам. Адже головне джерело всіх наших багатств – це земля.
