ЖИВЕ НА ЗЕМЛІ ХУДОЖНИК
...Хлопчик збіг на пагорб і, ніби боячись, що за ним хтось женеться, подивився навколо. Але раптом, вражений, сів прямо на землю. Величезна веселка, яскрава, як акварельні фарби, перетинала небо. Веселка тремтіла, ніби саме зараз її фарби перетворювалися одна в другу, і хлопчик пошкодував, що у нього немає з собою паперу, немає фарб...
Ці рядки написані про маленького Федора Васильєва. Він виріс і став художником. На жаль, життя його обірвалося у 23 роки. Але які картини залишив на згадку про себе! "Занедбаний млин", "Перед дощем", "Після грози", "Літо. Річка"... Це далеко не повний перелік його полотен. Копію одного з них побачила тут, у Котовську. Та й про художника Васильєва почула теж тут. Котовці, напевно, здогадалися, що я побувала в Анатолія Михайловича Мотрука.
Саме так. Адже на календарі – День художника України. От і привід напроситися в гості...
Кімната – майстерня художника заставлена картинами. Від них – очей не відвести. Анатолій Михайлович показує свої копії картин відомих художників: І. Шишкіна, І. Левітана, В. Полєнова, Ф. Васильєва...
– Коли виникло бажання малювати, і рука потяглася до мольберта? – цікавлюся у співрозмовника.
– Початок покладено давно. 20 років тому подарував картину братові на новосілля. А постійно почав малювати років п'ять тому.
Анатолій Михайлович за професією не художник. У нього дві далекі від мистецтва спеціальності: фельдшера та інженера-технолога з виробництва будівельних конструкцій. Понад 20 років пропрацював на Котовському заводі залізобетонних виробів. І, як кажуть, між іншим малював. Але не картини, – оформляв стінгазету, малював транспаранти.
Я думала: звідки талант? Можливо, хтось з предків був художником, і це передалося у спадок? Далеких предків Анатолій Михайлович не пам'ятає. А про батька сказав, що він грав на багатьох інструментах. Щоправда, тільки замолоду. З війни повернувся без руки...
Не хочу заглиблюватися у техніку виконання картин. Передам емоції, які одержала, побачивши роботи художника. Для мене це щось неймовірно прекрасне, чарівне, дивосвіт, зрозуміти який просто нереально. Мольберт (до речі, зроблений руками самого Анатолія Михайловича), на ньому полотно, кілька кольорів фарб і пензль художника, – ці прості речі руками майстра перетворюються у білих лебедів, блакитний струмочок, зелений гай, залитий сонцем, галявину, запорошену снігом тиху обитель...
Анатолій Михайлович має багато книжок, фотоальбомів з репродукціями картин, листівок. Одна з них – старовинна (до 200 років), і дісталася йому від 100-річної тітоньки.
– Дуже цікава манера виконання натюрморту, – говорить Анатолій Михайлович, тримаючи в руках старовинну листівку. – Хотілося б відтворити. Планів багато, але на все бракує часу, – поскаржився художник. – Малюванню можу приділити всього п'ять відсотків часу. А хотілося б значно більше.
Анатолій Михайлович часто бував у Києві, на ринку, на Петрівці, де продаються книжки, журнали. Там купував репродукції. Побував у музеях. Враження залишилися надовго. Згадував величезні полотна Шишкіна. Так запам'яталося, що й сам намалював "Дубовий гай". Це найбільша за розмірами (1,25 см х 0,75 см) картина А.М. Мотрука. Знаменита вона у родині ще й тим, що ровесниця доньки – 36 років. Тепер художник хоче її оновити.
Довідуюся від колег, що Анатолій Михайлович людина різнобічна. Свого часу був активним учасником художньої самодіяльності, завзятий шахіст, шашкіст. Багато городян про нього можуть сказати, що він дуже хороша людина. І це поза сумнівом, не потребує доказів, інакше він не малював би такі чудові картини.
А.М. Мотрук визнаний у місті, у районі. Бере участь у міських виставках картин місцевих художників. Він нагороджений багатьма почесними дипломами. У минулому році став переможцем конкурсу "Людина року". Йому приємні нагороди, але тішать його картини, процес їхнього малювання.
***
Зізнаюся, що не хотілося йти з дому художника. У кімнаті перед його картинами відчула себе, як той маленький хлопчик, вражений веселкою. І зрозуміла: ці картини увійшли мені в душу...
Тетяна СТОРЧАК Котовський район
КРАСНОМОВНА КЕРАМІКА
Наталя Рябова – художниця театральна, співпрацює з Театром поезії та драми під керівництвом Аркадія Словесника, театром «Суета сует» під керівництвом Валерія Басселя. Її персональну виставку (вже друга за рахунком) відкрито в Муніципальному музеї особистих колекцій імені О. В. Блещунова (вул. Польська, 19).
…Якби (нехай пробачать мені таке припущення працівники музею) це була виставка-продаж, поціновувачі прекрасного (і оригінального) вмить розкупили б вази Наталі Рябової – зразки філігранного жанру «розпис по склу». З другого боку, добре, що ці вази не продаються, – нехай якнайбільше глядачів побачить їх. Наталя вдало пробує себе у різних техніках: працює аквареллю, тушшю, фломастером. На виставці репрезентовані театральні маски і біжутерія, кераміка, зокрема, композиційно складне панно на теми пір року – зими і осені.
І все-таки більшу частину експозиції займають ескізи театральних костюмів до найрізноманітніших вистав за творами вітчизняної і світової класики. Очевидно, що за зовнішньою «легкістю» цих ескізів стоїть копітка попередня підготовка – вивчення самого твору, характеру персонажів, історичної епохи. І в кожному костюмі – необхідна пропорція достовірності і власного художнього бачення.
Експозиція Наталі Рябової займає дві скромні за розміром виставкові зали музею – і красномовно демонструє масштаб таланту художниці.
Ірина ГОЛЯЄВА, «Одеські вісті»
