Надрічненцям пощастило: їхнє село тепер – з газом?
– Умови нашого життя впритул наблизилися до міських, – говорить Надрічненський сільський голова Ольга Дмитрівна АСТАШКІНА.
З нею ми розмовляємо після позачергової сесії Тарутинської сільської ради, яка тільки-но завершилася.
– Сьогодні у Надрічному створено 17 газових кооперативів. Тобто саме населення зайняте цією роботою, вкладаючи власні кошти. Отож, незабаром до газопроводу підключаться ще 40 будинків. Підведено газ за рахунок обласного бюджету розвитку і до дитячого садка. Ми дуже сподіваємося на виділення областю 140 тисяч гривень на газифікацію вже самого дошкільного закладу, як і дитячого садка у сусідньому селі Іванчанці. За допомогою спонсорських коштів вся техдокументація підготовлена і проведена. Тут свої погляди ми звертаємо до голови облради Миколи Леонідовича Скорика, якому дуже вдячні за увагу до потреб наших сіл. Адже 200 тисяч гривень субвенції на реставрацію церкви знову-таки сприяння Миколи Леонідовича. Мені також хочеться назвати з щирою вдячністю –Василя Петровича Цушка, якому і належить ідея газифікувати Надрічне, і Георгія Федоровича Мунтяна – колишнього сільського голови. 21 рік він чесно пропрацював на цій посаді і відіграв велику роль в реалізації цієї ідеї.
– Але у Надрічному є ще одна «будова століття» – школа на 470 учнівських місць. Коштів на неї вистачає?
– У минулому році освоїли вже 800 тисяч гривень державних коштів. У нинішньому з виділених 3 мільйонів освоїли 950 тисяч гривень. А кошторисна вартість школи – 18 мільйонів гривень. Великі гроші. Але моє правило: стукай – і тобі відчинять. Що і роблю. Тим більше, що труднощів у нашому ділі вистачає. Наприклад, щоб потрапити до фінансування, потрібно мати проект, який потребує вагомих сум. І добре, якщо є плече, на яке можна спертися.
– У вас воно є?
– На щастя. Наш тил – це велика агрофірма імені Лазо, якою керує Михайло Петрович Балан – депутат районної ради. Вона фінансувала всі наші проекти. Безкоштовно. Нашим дрібним підприємцям при всьому їх бажанні це було б і не під силу.
– Ви хоча і перше скликання головою, але, з усього видно, вмієте бюджетну копійку витрачати з максимальною користю.
– Я б сказала – з максимальною економією. Спасибі, з районного бюджету розвитку нам виділили кошти на ремонт опалювальних систем обох дитсадків. Вони у нас типові, отож місцями забезпечені всі малята. Але і на кошти сільського бюджету розвитку ми відремонтували Будинки культури, ФАПи, закупивши і медобладнання, і музичну апаратуру. Допомагаємо і школі по можливості. І взагалі, у нас склалися справжня і в той же час дружна спілка між сільським головою, керівником агрофірми, директором школи і настоятелем церкви, протоієреєм, протоієреєм Василем. У кожного з нас є своє «військо». Потрібно? – і Тамара Петрівна Капталан піднімає «на бій» своїх школярів, батюшка Василій – пенсіонерів, Михайло Васильович Балан – робітників. Ну, а я вже веду їх туди, де на їхню трудову участь чекають.
– Тобто, Ви завжди пам’ятаєте, що «один у полі не воїн»?
– І лише так. Добре, що за участі спонсорів відремонтовано Будинок культури у Надрічному і придбано меблі. Завдяки спонсорам встановлено пам’ятник жертвам голоду 1946-1947 років. Причому на тому місті, де, за словами очевидця і колишнього робітника похоронної служби тих років Гавриїла Доні, покояться останки померлих. На спонсорські кошти реставровано старе кладовище. Воно обгороджене, з воротами і розп’яттям. Хочу назвати хоча б деяких соратників з нашого діяльного депутатського корпусу – Єфрема Петровича Цушка, Георгія Михайловича Пітела, Любов Іванівну Голдан, Агрипину Іванівну Цушко, Василя Кириловича Жосана. Велика наша вдячність депутатам районної ради Михайлу Васильовичу Балану та Олегу Сергійовичу Березовському. Разом ми – сила. На тому і стоїмо.
