Рибні ряди повсюдно ломляться від дарунків морів і річок. Чого тільки немає на прилавках: і осетрові в асортименті, і добірна чорноморська кефаль, і камбала-калкан. А поруч – судак, щука, пеленгас. Цілі гори варених креветок і раків...
Чому продають осетрові, адже вони записані до «Червоної книги»? Чому демонстративно, із вказівкою в ціннику, повідомляють, що продається не якась там нещасна щука, а лише з ікрою? Як все це не стикується з тим, що довелося побачити і почути на обласній нараді з розвитку рибного господарства області, яку провадив заступник голови облдержадміністрації М.Г. Кісеолар.
У семи няньок
Наша область традиційно належить до провідних рибогосподарських регіонів України, має унікальний ресурсний потенціал і посідає третє місце з вилову живих водних ресурсів і перше – за їх споживанням. Вона має розвинутий рибогосподарський комплекс, до складу якого входять Іллічівський морський рибний порт, понад 200 підприємств і організацій, 7 великих ставкових господарств з вирощування п’яти видів риби тощо. Вони провадять промисел на внутрішніх водоймах, у низов'ях транскордонних річок Дунай і Дністер, у Чорному і Азовському морях, і навіть у Світовому океані.
Але вся рибна «армада» не приносить бажаного результату. І от ця ситуація заслуговує на серйозну увагу.
Перераховані вище та інші підприємства все ж таки не забезпечують населення області рибою на рівні навіть фізіологічної норми споживання, а переробні підприємства – необхідною сировиною. До речі, і всі рибозаводи сьогодні виявилися банкрутами.
Так звідки їм взятися цим нормам, якщо рівень вилову риби в області постійно знижується. Особливо він стрімко став спадати останнім часом. Скажімо, якщо у 2002 році ще добувалося понад 30 тис. тонн водних ресурсів, то у 2007 році – у два рази менше, а в минулому – довелося знову все ділити навпіл.
Серйозну тривогу викликає зниження обсягів вилову риби в Чорному і Азовському морях, що у минулому році склав 3,6 тис. тонн. Та і те, в основному, це чорноморські шпроти, а попросту кажучи, усім відома народна годувальниця – кілька. А що стосується чорноморської кефалі, пеленгаса, камбали-калкана, бичків, атерини та інших цінних сортів риби, то її всього-на-всього за звітами значиться 534 тонни. У той же час значні обсяги цієї продукції імпортується з-за кордону, ввозиться з інших регіонів України – Криму, Приазов'я, Миколаївської і Херсонської областей. А що ж наші внутрішні водойми? Колись в області вирощуванням ставкової риби займалося 11 рибоколгоспів, 124 колгоспи і радгоспи, Одеський рибокомбінат. І вилов у ті часи становив 5,5 тис. тонн. Сьогодні цей показник також скоротився у 5-6 разів.
І тут вже не пошлешся на морську стихію, на наявність багатьох господарів у морі і на великих річках. А тому саме тут на продуктивності внутрішніх водойм ми наочно бачимо, що рибу треба не лише ловити, але і відтворювати, причому на широкій промисловій основі. Зариблення залишається найслабшою ланкою. Нічого не робиться і для спорудження державних розплідників щодо розведення осетра, стерляді, річкових раків, хоча це передбачається безпосередньо державною програмою розвитку рибного господарства в Україні, затвердженої відповідним законом.
А якщо заглянути глибше, то з'ясовується, що ця галузь у нас розвивається взагалі стихійно, без конкретних визначень того ж вилову і відтворення риби на рік-два, далеку перспективу. Не заважає, відзначалося на нараді, розробити науково обґрунтовану регіональну програму розвитку рибного господарства із затвердженням її на сесії обласної ради. А хто заважав зробити все це дотепер?
Закон – не дишло...
Розмови ці провадяться давно, але результатів, як бачимо, поки що жодних. У чому причина? Якщо послухати керівників рибної галузі, то все зводиться до слабкого законодавства. У цьому є свій резон. Тому що за існуючими положеннями місцеві органи влади зовсім усунуті від управління галуззю, розподілу рибних ресурсів.
Але тим, хто не хоче ховатися за безладдям в законодавстві, а шукає шляхи до наведення порядку, нагадаємо, що і стаття 13 Конституції України, і Закони «Про державну адміністрацію», «Про тваринний світ» містять конкретні положення про те, що використанням природних багатств, до яких належать і рибні ресурси, займаються не лише уповноважені органи центральної виконавчої влади, а й місцеві державні адміністрації. А на практиці такий тандем дотепер повністю відсутній. Райдержадміністрації усунуті (або самоусунулися?) від такої турботи. У районах навіть немає таких фахівців в управліннях агропромислового розвитку.
Три роки тому було вирішено створити Координаційну раду з питань функціонування рибогосподарського комплексу області. Але вона себе не проявила в роботі і тепер будуть намагатися її анімувати. Було ліквідовано і об'єднання «Причорномор'я».
– Чому так відбувається? – поцікавилися ми у деяких учасників наради. І у відповідь почули досить несподіване: «А кому потрібен ще один контролер, з яким треба ділитися?»
Хто і від кого охороняє?
При цих словах подумалося, невже рибалок замучили всілякими перевірками та постійним суворим контролем. Адже вони увесь час перебувають у якійсь перманентній реорганізації, а існуюча система охорони дуже громіздка. От лише її основні представники: Західно-Чорноморське державне басейнове управління рибоохорони, Державна екологічна інспекція охорони середовища Північно-Західного регіону Чорного моря, південне регіональне управління Державної прикордонної служби. У регулюванні рибогосподарської діяльності також беруть участь Державне управління екології і природних ресурсів в Одеській області, спеціальний відділ з охорони водних ресурсів Головного управління МВС в Одеській області тощо. Ми вже не говоримо про численні рибінспекції на місцях. І вони начебто багато роблять. Особливо якщо судити за виступами, що прозвучали на згаданій зустрічі.
Але довелося зізнатися і в іншому. Браконьєрство на блакитній ниві як процвітало, так і продовжує процвітати в ще більших розмірах. Це підтверджує і існуючий на ринках асортимент, і кількість риби, раків, крабів, частина яких реалізується без необхідних документів. А заборонена торгівля осетровими та іншими видами живих водних ресурсів набула просто масового характеру! І провадиться ця торгівля не просто відкрито, у всіх на очах. Йде явна демонстрація сили і можливостей справжніх господарів цієї продукції. Мовляв, спробуй зачепи!
За такої ситуації над багато чим замислюєшся. Хоча б над тим: хто і від кого на рибному ринку береже?
Не відчувається і караюча рука ветеринарної служби. Хоча її втручання теж дуже необхідне. Адже частина риби і рибної продукції реалізується без охолодження, в антисанітарних умовах. Особливо це стосується мідій, варених креветок і раків.
Одна турбота – була б квота
І на нараді, і в кулуарах йшлося головним чином про новий розподіл квот на вилов риби цього року. Вони встановлюються спочатку відповідною постановою Кабінету Міністрів, а потім деталізуються наказом Державного комітету рибного господарства.
Місцеві органи влади, у цьому процесі не беруть участі і їхні пропозиції до уваги не беруться. Існує якийсь прихований від місцевих очей принцип добору заявок так званих користувачів і встановлюється норма вилову. До чого це призводить, здогадатися неважко.
Давайте із цього приводу послухаємо думку голови Кілійської районної державної адміністрації І.І. Поджарова. Тим більше, що йому, на жаль, на згаданій нараді слова так і не дали, хоча він був внесений до списку промовців. Тому нагадаємо, що саме цей керівник першим в області підняв тривогу із приводу хижацької експлуатації і «вигрібання» водних живих ресурсів на об'єктах державного значення. І зробив він це у своєму звіті в облдержадміністрації у грудні минулого року. Він акцентував увагу на тій негативній ситуації, що склалася в рибному господарстві нашого регіону.
– Зараз у нас, – підкреслив він, – немає програми розвитку ні на поточний рік, ні на перспективу. Настає час путини – і до нас приїжджають рибалки із усіх кінців країни, ловлять рибу, не перебираючи, і їдуть із видобутком, не залишаючи нічого в районному бюджеті.
А в особистій розмові з автором цих рядків І.І. Поджаров уточнив, що цей процес триває рік у рік. Приїжджають із дозволами на вилов риби в дельті Дунаю до сотні осіб. Серед них чимало і людей у погонах. Але вони їдуть аж ніяк не для охорони водних ресурсів. У них теж є на руках дозвільні документи борознити водне дзеркало і ловити «свою квоту».
Такі ж «пропуски» до участі в путині мають і ті, хто ніколи не займався розведенням риби, не має ні своїх човнів, ні причалів, ні навіть рибальських снастей.
Вони буквально «вигрібають» все живе з водойм. І ніхто не перевіряє, що вони виловили і у якій кількості, чи відповідає це взагалі нормам, передбаченим у квотах. А кому дивитися, тим же «людям у погонах», які теж квапляться дещо прибрати до рук?
Чи слід нагадувати, що така навала не лише підрубує під корінь рибні запаси, і не лише в Придунав'ї, але і на Дністрі, і навіть у Чорному морі, не дає абсолютно ніяких надходжень ні до обласного, ні тим більше до районних бюджетів.
У минулому році офіційно квоти одержали 94 підприємці. Говоримо, офіційно, тому що фактично їх було куди більше. Скажімо, для лову риби на Дунаї було видано 24 дозволи, а «понаїхало» лише до Вилкового близько ста любителів половити рибку в каламутній воді.
А тому не про несвоєчасну видачу квоти треба бити тривогу, а про те, що подібна система «освоєння» водних ресурсів призведе, і місцями вже призвела, до їхнього повного зникнення. Це підтверджують багато фахівців галузі.
На закінчення зауважимо, що особливий «статус» рибного господарства, обумовлений не лише недосконалістю нормативно-правової бази цієї галузі. Багато чого йде і від неефективного керівництва промислом риби на місцях.
На жаль, озеро – не тваринницька ферма, де все поголів'я на обліку. Важко визначити, що ще є живого під водою, хоча за словами тих же вчених, рибні ресурси катастрофічно убувають. А їхнім відновленням мало хто займається.
Після згаданого звіту І.І. Поджарова у грудні минулого року губернатор області М.Д. Сердюк дав вказівку розібратися зі станом справ у рибній галузі і про результати доповісти до кінця лютого. Будемо сподіватися, що це послужить стартом до практичних справ щодо відновлення живих водних ресурсів.
