СВК«Світанок» – однезнебагатьохсільськогосподарськихпідприємствКомінтернівськогорайону, якізбереглисвійнапрямдіяльності. Непередбачувані, суперечливікрокиурядущодоаграрноїсферипротягомвсієїісторіїнезалежноїУкраїнизмусилибільшістьлюдейшукатиіншіможливостівиживанняізаробляннякоштівнапрожиття. Лише одиниці, сподіваючись невідомо на що, затято далі вирощують хліб, розводять худобу.
Гадаю, далеко не останню роль у збереженні підприємства зіграла та обставина, що й голова СВК "Світанок" Сергій Ткаченко, і його права рука, начальник механізованого загону з вирощування зернових і сільськогосподарських культур Віктор Герман народилися в Одеській області. Розуміють ці люди, що чудові землі наші самою природою призначені для ефективного землеробства. У цьому їхнє споконвічне призначення. От і працюють, сподіваючись, що ця проста істина стане, нарешті, зрозумілою законодавцям.
У СВК "Світанок" п'ятсот дев'яносто шість пайовиків. Зернова група займала 1876 гектарів, кормова – 780 гектарів. Вирощується пшениця, жито, овес, горох, ячмінь, тобто все, як належить, з врахуванням правил сівозміни, щоб не виснажувалася земля.
У господарстві є також 298 голів великої рогатої худоби, зокрема 91 корова. Поголів'я скорочується через лейкоз, щодо якого район не зовсім благополучний.
Не розраховуючи на допомогу, підприємству самостійно доводиться і ремонтувати стару, що відпрацювала по двадцять і більше років техніку (вона, до речі, дуже доглянута, чистенька) і знаходити можливість купувати щось нове. У минулому році вдалося купити два культиватори, лущильник, два двигуни.
– Велика проблема – це підготовка кадрів механізаторів, – говорить Сергій Володимирович. – раніше були курси, де людина могла пройти підготовку. Існувала ціла школа спадкоємної підготовки комбайнерів. А зараз, припустімо, теоретичну частину у технікумі їм читають, а практики немає. Але, як відомо, без практики теорія мертва. Людей, які у нас працюють (їм у середньому по двадцять п'ять – двадцять сім років) навчаємо самі. Іншого виходу немає.
До речі, господарство залишилося єдиним, де працює кухня, і люди можуть смачно поїсти.
Жвавий відгук у співрозмовників викликало моє запитання про протистояння імпортної та вітчизняної, якісної і не дуже сільськогосподарської продукції.
– До нас німець приїжджав, пропонував біодобавки для вирощування худоби, – говорить Віктор Олександрович. – Ми його запитуємо, а ви самі це м'ясо потім їсте? Говорить, так, звичайно. Але якось не вірилося йому, чесно кажучи.
Проблема у тому, що держава не робить різниці між екологічно чистими продуктами, одержаними з сировини, вирощеної без гербіцидів, нітратів, прискорювачів росту, і тими, що одержані в результаті застосування сучасних прискорених технологій. За однією ціною закуповується соняшник з вмістом олії до п'ятдесяти відсотків (як у нас) і з вмістом олії до двадцяти відсотків (як у фермерів). Тим самим робиться крен у бік виробництва продукції невисокої якості і закордонних підходів до землеробства. А це неправильно, тому що наша продукція – найкраща.
– Я проти завезення імпортних порід свиней, корів, – далі говорить Сергій Володимирович. – Нові лінії витісняють наші, вітчизняні. Це не по-господарському, не розумно.
Ми, наприклад, реалізуємо своє молоко на ринку. І стоїть черга. Люди зрозуміли різницю між якісним і не дуже. Якби сільське господарство хоч трішечки підтримали, проблем із забезпеченням населення продукцією рослинництва і тваринництва не було б жодних.
