«У нього в господарстві свинки, як лялечки. Чистенькі, ситенькі». Таке цікаве порівняння про поросят я почула у розмові (приватній) декількох керівників значних господарств.
Йшлося про директора державного підприємства – дослідного господарства ім. Суворова Роздільнянського району Олега Віталійовича Пономаренка.
Мимоволі захотілося і самій подивитися на цих «лялечок». Адже у цілому тваринництво, і зокрема свинарство, не лише в районі, області, але і в країні вимагає реанімації.
З низкою запитань ми звернулися до керівника визнаного одним з кращих в області і найбільшого в районі господарства, депутата районної ради Олега Віталійовича Пономаренка.
– Років 30 тому радгосп імені Суворова пишався величезним свинарським комплексом, таким собі поросячим містечком: охайними корпусами, асфальтованими дорогами, кухнею для свиней, коптильним цехом…
– Історія виникнення нашого господарства йде у далекі післявоєнні роки. У 1947 році німецьке село Ельзас було перейменоване у Щербанку. З цього ж року наказом № 1 по господарству був організований радгосп імені Суворова. Хоча підпорядкованість його у окремі роки змінювалася, державним наше підприємство залишалося завжди. Тепер це дослідне господарство Інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук.
– Які основні напрями нинішньої діяльності вашого господарства?
– Їх два. Перший – насінницьке і другий – племрепродукторство з вирощування української великої білої породи свиней. Що стосується насінництва, то ми вирощуємо насіння пшениці, ячменю, соняшнику. Переважно сорти селекції Одеського селекційно-генетичного інституту: «Одеська-267», «Кнопа», «Сталкер», «Вакула», «Гідний», «Росава».
Кожного року наше господарство проходить атестацію щодо захисту ліцензії на вирощування насіння. Втішно, що комісія з року в рік дає позитивну оцінку. Грунт, догляд за землею, посівами, природні умови та висококласні фахівці – усе це забезпечує успіх.
Другий, не менш важливий, напрям діяльності господарства – вирощування свиней. Ми поки що зупинилися на породі української великої білої. По-перше, вона високопродуктивна. У середньому свиноматка приносить по 10 – 14 поросят. Не примхлива, швидко набирає вагу за калорійного та правильного харчування. У нас не так давно з’явився свій мікрокомбірковий агрегат і тепер виготовляємо комбікорм. Своїх кормів вистачає. Маємо ферму. Не більше 200 корів. Молоко, переважно, йде на підгодівлю поросят…
– Справді. В корпусах тепло, сухо. Поросята доглянуті та ситі. У годівницях – молоко з кашею.
– Буквально цими днями до нас приїхала керівник одного з найбільших господарств області Зінаїда Гришко із Березівського району і закупила для свого підприємства племінних поросят. А взагалі в нас купують їх фахівці із Ширяєвого, Арциза, Львова та Севастополя. Навіть із Грузії були покупці.
Для наших агрономів, зоотехніків і особисто для мене найбільшою нагородою залишається вдячність за гарні сходи та урожай нашого насіння, вагомі приплоди свиней та високі смакові якості свинини.
Нещодавно у складі делегації із головним зоотехніком господарства, досвідченим, знаючим фахівцем Олександром Івановичем Бундєвим побували у Полтавській області. Ось де ми побачили свинарство, поставлене на належному рівні! Там практикують вирощування свиней за західними технологіями. Тваринам пропонується годування за системою «шведський стіл»: сам себе годуєш, і їси стільки, скільки зможеш. У корпусі поросят – сотні. Подача корму, води автоматизована. В одній загородці усе – і стіл, і спальня, і… Але свиня дуже чиста тварина, вона спочатку підстеле собі соломи, потім ляже. Це зовсім не так, як у народі про цю тварину говорять. Одна свинарка може обслужити до 1000 голів. І що найцікавіше – у корпусі лунає класична музика. Тварини спокійні, швидко набирають вагу. Зацікавила нас ця технологія. Дещо з обладнання ми уже закупили. На весну плануємо запустити в дію «шведський стіл» і у нас. Запросимо на презентацію(сміється).
– Я знаю, що у 2005 році, коли Вам запропонували очолити це господарство, борг на ньому «висів» більш ніж 6 мільйонів гривень. Господарство було доведене до стадії банкрутства. Це не зупинило Вас. Чому?
– Я довго думав, перш ніж дав згоду. Справді, з 1998-го по 2005 рік у дослідному господарстві імені Суворова спостерігався значний спад в економіці, бартерні операції 90-х знищили її. Борги досягли 6 мільйонів гривень, заборгованість із заробітної плати – 450 тис. Площі не засіяні, насіння відсутнє. Я завжди з глибокою вдячністю буду згадувати нашого ветерана – керівника, дослідного господарника КСП «ІВА» (ім. Калініна) Івана Васильовича Злого. Саме він тоді дав нам у борг 100 тонн пшениці і 100 тонн ячменю. Саме його підказка, дружня порада, порада досвідченого господарника допомогли мені особисто як молодому керівнику. Він дуже справедлива людина, не терпить брехні, особливо стосовно людей. Його пропозиція повернути органічні добрива на поля, про які він скрізь говорить, варта уваги. Адже усе добре – давно забуте старе. Звичайно, ця робота дужа трудомістка. Я безмежно поважаю цю людину і завжди із задоволенням слухаю та приймаю його поради.
Ще один приємний факт, про який хочу сказати. Із боргами наше господарство розрахувалося повністю. Останні 2 мільйони гривень боргу перед державою погасили у цьому році. Тепер можна полегшено зітхнути. Оновити техніку, автопарк. Забезпечити людям стабільний заробіток.
– Ім’я вашої матері, Єлизавети Пономаренко, у 80-90-ті роки не сходило зі сторінок газет усіх рівнів. Пам’ятаю – за високі надої молока вона була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. Але нагороду не одержала.
– Наша мама з 16 років почала працювати дояркою на МТФ села Поташенкове, Єреміївської сільради. Там же, на одному місці, пропрацювала все життя. Я пам’ятаю, як рано-вранці йшла одна на доїння тихенько, щоб не розбудити нас з сестрою. А в обід, після школи та ввечері йшов на ферму і я допомагати їй доїти корів. Із 24 корів (група) 6-7 були моїми. Я їх доїв сам. Та так старався. З батьком у літні канікули працював на тракторі: сіяли, боронували разом.
Маму багато разів обирали депутатом райради. Вона часто їздила на ВДНГ і до Києва, і до Москви. Героя Соціалістичної Праці не одержала, хоча були зібрані усі документи. Що далі сталося, ми й не намагалися дізнаватися. Хоча зараз вважаю, що даремно. Вона має орден Трудового Червоного Прапора, багато інших нагород.
– Чула, нещодавно Ви відзначали свій черговий день народження.
– День народження відзначав не я один, а й моя сестра Алла. Ми з нею народилися 12 грудня, хоча з різницею у 3 роки. І в моїх молодших дітей-двійняток Лілі та Максима теж 12 грудня день народження. Це число найулюбленіше усієї нашої сім’ї. Цього дня, як і кожного року, ми збиралися у нашої мами, накрили спільний стіл і привітали один одного. Одразу 4 іменинники.
– Хотілося б дізнатися, чим ще, крім рослинництва та тваринництва, захоплюється сьогодні молодий директор значного господарства?
– Ми намагаємося брати участь у громадському житті села. Усіляко допомагаємо сільраді і допомогли у газифікації села, ремонті школи, дитсадка, водопроводу, доріг. Із сільським головою Анатолієм Васильовичем Вітюком у нас нормальні робочі стосунки. Інакше й бути не може. Адже усе робиться для людей.
Нещодавно ми закупили обладнання для лабораторії Щербанському ФАПу.
Велика увага у нашому господарстві також приділяється спорту, зокрема футболу. В районі та області знають футбольні команди: дорослу та юнацьку із села Щербанки, які беруть участь у матчах міжрайонних та обласних. Футболісти забезпечені формою, м’ячами, авотранспортом, можливістю тренуватися.
Я сам уболівальник. Улюблена команда? Хотілося б, щоб це був «Чорноморець», але поки що – столична «Динамо» Київ.
– Успіхів Вам у Вашій такій потрібній людям роботі.
