«Готуй сани влітку». Це прислів'я дуже підходить сільськогосподарсько-виробничому кооперативу «Прогрес-Агро». Тому, що розташований у с. Кам’янці Ізмаїльського району. Тут вже зараз на повен хід запасають корми на зиму. Завершили перший етап заготівлі силосу. На цю мету пустили озиме жито білоруської селекції, яким зайнято 50 гектарів. Закладено до 400 тонн. У порядку другого етапу будуть закладати овес голозерний та маслянисту редьку. Слідом піде кукурудза на силос. У цілому планується закласти близько двох тисяч тонн соковитих кормів.

– Ми повертаємося до добре забутого старого, – говорить директор СВК Валентин Дуплоноженко, з яким ми зустрілися у полі, там, де завершувався укіс кормового жита. До речі, маса досягала майже 100 центнерів з гектара. – Минула зима показала – щоб забезпечити якісне утримання поголів'я, потрібно мати повну силосну яму. Так, це нове збільшення витрат. Але воно себе цілком виправдовує!

…В Ізмаїльському районі, та й не лише в ньому, навряд чи ви сьогодні знайдете збережене у великих обсягах тваринництво. У тих же сусідів у Каланчаку та Лощинівці ферми стоять пусткою, приміщення буквально розвалені. Так, корівок та іншу живність традиційно тримають самі селяни. Але ж ні якості, ні валу, який можливий у спеціалізованому господарстві, кустарним чином не домогтися. А в Кам’янці не лише утрималися. Тут вийшли на принципово новий рівень виробництва. Перетворили ферми на племзаводи з вирощування ВРХ, свиней та овець. Є в господарстві кролики. І навіть шиншила!

СВК «Прогрес-Агро» щороку нарощує свої економічні можливості. Підприємство йде в гору, люди задоволені, роботою забезпечено 150 осіб. Якби це господарство було лише зерновим, могли б зайняти справою не більше 20.

– Залишається лише вкотре із вдячністю згадати Миколу Георгійовича Миндру, – говорить керівник СВК. – Завдяки йому колгосп «Прогрес» задовго до непродуманих експериментів, які спускалися зверху, був реорганізований у асоціацію сільськогосподарських кооперативів. Це допомогло зберегти виробничий потенціал. Це ж, по суті, врятувало і тваринництво.

Тваринницький цех був виділений у окрему виробничу структуру шість років тому. Спочатку колективу не вистачало площ для вирощування кормових культур. Те, чого не вистачало, доводилося закуповувати на стороні. Згодом господарству вдалося розширити оброблювані землі до нинішніх 3200 гектарів за рахунок земель пайовиків не лише в Ізмаїльському, але й у сусідньому Болградському районах. Пайовики йдуть назустріч тому, що в цьому господарстві твердий закон: як би не спрацювало господарство, а з орендодавцем розрахунок повинен бути повним.

– Види на врожай як кормових, так і зернових культур – добрі, – говорить директор СВК. – І справа ж не лише у погодних умовах і минулій зимі, багатій на вологу. Справа ще й у сумлінній роботі тваринників, механізаторів, високому професіоналізмі фахівців господарства.

У тому, що це справді так, довелося переконатися і мені, спостерігаючи за ходом силосування. Із гарним настроєм працювали Валерій Доков, Федір Добрев, Петро Маламен, Анатолій Варимез, інші механізатори. Чіткий контроль за надходженням продукції здійснює обліковець вагарні племзаводу ВРХ Марія Маневська.

До речі, за словами директора СВК та головного зоотехніка господарства Наталі Радолової, сьогодні, на відміну від нещодавніх часів, попит на племінну продукцію значно зріс. Висновок один: усе більше аграріїв починають розуміти, що тваринництво було і залишається однією з найкращих перспектив для села, без нього повноцінного сільського господарства не побудуєш і не повернеш втрачених позицій...