14 дітей, які без нагляду вешталися вулицями, виявили за перші три дні рейду співробітники кримінальної міліції у справах дітей та працівники соціальних служб для молоді. І знову білий мікроавтобус вирушає у вояж вечірнім містом.
В Одесі відома цілком певна кількість місць концентрації малоліток, які ведуть бродячий спосіб життя. Проте несподівано їхнім пристановищем виявляється схил біля пам'ятника Невідомому матросові… «Лунапарк» між Потьомкінськими сходами та арковою колонадою, парки ім. Шевченка та Горького. Звичайно ж вокзал і автовокзал, базари, площі біля кафе «Мак-Дональдс». А тепер, влітку, – ще й пляжі, шлях до яких пролягає вздовж продуктових кіосків, шашличниць, пивних ларків і будок-«наливайок». Біля моря багато приїжджих, розморених південним сонцем і алкоголем, які втрачають гаманці, забувають портмоне на столиках. Діти вулиці безпомилково вгадують сентиментального «клієнта», згодного поділиться з ними їстівними припасами або дати грошей на цукерки молодому жебракові, який артистично видушує сльозу. Нарешті, просто можна допити після когось «пепсі-колу» або вино, доїсти гамбургер, підібрати з підлоги недопалок і безкоштовно насолодитися «радощами» життя.
Ці місця перебування безпритульників називаються офіційними. До неофіційного належать теплотраси, люки, залишені будинки, підвали, сараї.
Їдемо у напрямі морвокзалу. Зовсім іншим бачиться чуже дитинство з вікна міліцейської машини. У співробітників виробилася професійна вибірковість погляду. Вони виділяють у юрбі неохайно одягнених підлітків, які бредуть без супроводу дорослих, злодійкувато оглядаються. Такі не можуть відповісти, де їхні батьки, чому і куди відпустили одних. Багато з них виглядають не за віком маленькими. Так, на Малій Арнаутській просить милостиню 19-річний хлопець, який на вигляд і за розвитком виглядає не старшим дванадцяти.
Зі свого боку, і безпритульники миттєво впізнають міліціонерів, хоча ті і одягнені у цивільний одяг. За короткими стрижками, за манерою рухатися, за навмисно непомітною поведінкою. А багатьох просто знають в обличчя. Втікають від співробітників тільки новачки бродяжництва, а бувалі гультяї самі охоче сідають до автобуса. День-два вони від’їдаются у притулках, куди їх здають. Згодом ідуть звідти. Їхні батьки, як правило, забувають про свої обов’язки. Протоколи та адміністративні штрафи у 53 гривні, складені на горе-матусь, не пробуджують у них совісті.
Автобус зупиняється біля будинку № 22 по вул. Приморській. Це напіврозвалений будинок, призначений під знесення. Мешканці залишили його уже років три тому. І брудні нетрі стали пристанищем для безпритульних дітей.
На воротах білою фарбою з балончика якийсь настінний живописець зобразив напис: «Не входити. Смерть!», але залізна хвіртка не замкнена. Занедбаний двір засипаний обваленим камінням черепашнику. Старі двері, напівзігнилі рами вікон, осколки. Цей непривітний інтер'єр доповнюють кілька ящиків і ковдр, кинутих у тіні шовковиці. Тут, судячи з усього, збиралося віче малоліток.
У будинку нікого не виявилося. Мабуть, всі його замурзані мешканці розбрелися по пляжах і людних перехрестях, а тут зберуться тільки на нічліг.
По обвалених балках піднімаємося на другий поверх. У колись житлових кімнатах під обдертими шпалерами, відбитими кахельними плитками, облупленою стелею стоять кілька старих крісел, дивани та матраци, заяложені до чорного блиску. Кілька свічкових недопалків, порожніх пляшок від вина та коньяку, зім’яті пачки сигарет видають вдачу тих, хто користується послугами цього імпровізованого гуртожитку. На невеликому журнальному столику валяються кросівки, кілька носильних речей. З-під брудної порваної подушки виглядає томик Чейза. На підвіконні серед сміття і ганчір'я лежить невелике видання Нового Завіту. Суміжне приміщення, мабуть, колишня кухня, перетворене у відхоже місце. Сморід стоїть неймовірний.
Як формується кругозір цих дітей? Хіба їм розповідають на ніч казки, показують фільми про шляхетних лицарів та добрих чарівників? Де вони миються? Чим харчуються? Хто за необхідності надасть їм медичну допомогу, вбереже від травми? Адже переходи по брусах, прокладених між провалами у стінах, загрожують ризиком падіння на камені і цвяхи з висоти близько 4 метрів.
З дзеркальця та двох листівок можна припустити, що тут живуть і дівчатка. Раніше одну з таких кілька разів забирали з цього будинку по Приморській і поміщали до притулку. Але вона незмінно втікала і з’являлася тут. Тепер вона повнолітня і живе з вантажником, який працює в овочевому ряду на базарі. А її веснянкувата подружка спробувала стояти біля лотка, але полишила цю справу. І тепер невідомо де. А скільки їх таких? Не з міліції питати…
Автобус їхав далі.
