Будинок, де зігріваються серця
Перших двох діток Оксана Вікторівна і Сергій Михайлович Мелешки вирішили усиновити незабаром після того, як лікарі поставили молодій дружині остаточний діагноз, що звучав як вирок – дітей у неї бути не може. Роки пролетіли швидко, і ті, кого вони забрали з будинку немовляти у дитячому віці, тепер уже цілком самостійні люди. Старшокласники. Іринка захоплюється співом, Сашко займається у дитячій спортивній школі в секції дзюдо. Досить успішно. Не раз був переможцем різноманітних змагань.
Спочатку Мелешки вирішили брати на виховання дітей з патологіями, вважаючи, що здорові дітки швидше зможуть знайти сім’ю, а от хворі… В Іринки була родова травма. Зміщення стегна. Оксана Вікторівна досі вдячна відомому, нині покійному, костоправові Касьянові, який допоміг дитині.
Років три тому у місцевій газеті випадково прочитали про те, що до районного притулку «Теплий дім» потрапила дівчинка дванадцяти років, у якої від надмірного вживання спиртного померли обоє батьків. Вона дуже мріє знайти сім’ю. Оксана з Сергієм одразу зайнялися ідеєю забрати її до себе. При першій зустрічі Христина так намагалася сподобатися, що почувши про те, що жінка, яка прийшла – вчителька і викладає вона географію та природознавство, одразу вигукнула: «Це мої улюблені предмети». Хоча, як пізніше з'ясувалося, вона ще не вміла добре ні читати, ні писати, ні рахувати. За півроку інтенсивних занять мама, так вони всі називають Оксану Вікторівну, зуміла разом з дівчинкою подолати прогалини у навчанні. Cама схудла на десять кілограмів. Зараз Христина навчається непогано, вихованка районного Будинку творчості, господиня і помічниця вдома. Мріє про вступ до медучилища.
Несолодка доля і у Сашеньки. Так уже сталося, що у сім’ї є Олександр і Олександра, тому доньку називають Сашуля. Їй, сироті, вісім років від народження. Вона співунка. Буває, затягує тоненьким голосочком пісні, почуті колись від п'яних дядьків вдома. Сама тепер уже сміється над їх змістом. А загальним улюбленцем став Всеволод, наймолодший у сім’ї.
Оксана Вікторівна поряд з викладанням у ЗОШ с. Лиманське, є тренером програми з ВІЛ-СНІДу. Вона учасниця різноманітних фестивалів. Зараз працює над створенням у районі молодіжної організації, діяльність якої буде спрямована на профілактику цієї страшної хвороби. Щоб довести перспективність боротьби за здоров’я хворих дітей, вирішила взяти у сім’ю ВІЛ-інфіковану дитину. З чотирнадцяти хлопчиків і дівчаток у групі, з таким діагнозом виявився один. Сьогодні він їсть все підряд, бігає і грається, як всі діти. Гарне, на вигляд зовсім здорове хлоп’я. Любить мультики і малювати, командувати дівчатками. В сім’ї роблять все, щоб хвороба відступила.
– Оскільки ми з чоловіком працюємо, за Сєвою та іншими дітьми у будні доглядає нянька, – говорить Оксана Вікторівна.
Нещодавно в одній з передач по телебаченню почула про те, що в одному з дитячих будинків області уже всьоме повертають дівчинку, яка не може вжитися у сім’ях. В Оксани із Сергієм відбулася розмова. Дуже захотілося подивитися на неї. А раптом.... А ще вони мріють дати притулок дитині, а, можливо, і не одній з діагнозом як у Сєви. І не можуть зрозуміти, такий діагноз навіть деякі чиновники з райцентру сприймають як вирок. Довелося навіть почути образливі слова, мовляв, розвела тут інфекцію. А Мелешки мріють про створення на базі власного, двоповерхового будинку, дитячий будинок сімейного типу. Але ось уже півтора року стукають у різні двері, але поки що одержують тільки відписки з районних інстанцій.
Анна Степанова,власкор «Одеських вістей»,Роздільнянський район
Нехай пісні навчають доброті!
Якщо звучать гарні пісні, на душі легшає. Цю істину доводили учасники фестивалю академічного вокалу, який три дні тішив жителів міста Южного.
Майже 50 молодих учасників у віковому діапазоні від 5 до 28 років чарували своїми чистими голосами високий простір концертної зали. Співали, ніби самі навчалися у пісень доброти та щедрості, вмінню любити та дружити.
Настасія Полухіна – вихованка Южненської музичної школи посіла третє місце у сольному виконанні трьох пісень: російської та української народних, і ще однієї, написаної американським композитором.
Благодійний фонд, який четвертий рік виступає засновником фестивалю, став втіленням мрії юного українського вокаліста Євгена Яценка. Зараз фонд носить його ім'я. Хлопчик мав видатні співочі здібності. Але його дар виявився настільки рідкісним, що викладач, спроможний розвинути цей талант, знайшовся лише у Польщі. Навчаючись у Краківській музичній академії, Є. Яценко став лауреатом багатьох міжнародних конкурсів. І при цьому добре знав, як важко батькам із невеличким достатком забезпечувати розвиток талановитих дітей.
Євген трагічно загинув: він зірвався зі скелі, не доживши до 20 років. Його ідею створити фонд підтримки талановитих однолітків втілила його мати, Тетяна Яценко, яка передала синові любов до музики. У травні цього року вона пішла з життя…
Краща пам'ять про цих людей – фестиваль. В останній день відбувся заключний концерт і вручення нагород переможцям, яких визначило журі на чолі із народною артисткою України Валентиною Васильєвою.
А в директора благодійного фонду Ірини Зиміної немає жодної хвилини, щоб відволіктися від нескінченних організаційних турбот. Чи усе на місці, чи не дасть збій апаратура? Як перед іспитом: не вистачає зайвої години! Але без такого легкого хвилювання, емоційного піднесення, передчуття не народжуються і особливі концертні обставини, які переживає кожний майстер сцени. Виникає запитання, чи усі конкурсанти орієнтовані на професійну діяльність?
– Не обов'язково, – відповідає І. Зиміна. – Хоча серед учасників є випускники одеських музичних шкіл, Одеської державної музичної академії імені Нежданової, які успішно проявили себе на сценічних підмостках. Але набагато важливіше прищепити дітям індивідуальне відчуття музичної культури. І, звичайно ж, смак до академічного вокалу.
– Це не виключає інтересу молодих виконавців до народного співу чи естрадного солювання?
– Ні. Але справа у тому, що дитині потрібно поставити голос. Тоді можна за відомої працьовитості досягти такої вершини класики як оперний спів. Але можна виступати і у фольк-ансамблях, і шоу-програмах. Головне, дозріти до того, щоб предметно займатися вокалом.
– Як педагог, який навчає співу, Ви можете сказати, у чому виражається така зрілість?
– Насамперед, потрібно дорости до віку, коли людина фізично вже досить сформована для вокалу. Недарма до класів музичної академії беруть людей, які досягли, як мінімум, 18 років. Інакше можна, лише схопивши ази, зламати голос. Але у нашій Южненській музичній школі практикується методика, завдяки якій можна не припиняти репетиції навіть у період вікової мутації. І це не шкодить здоров'ю.
– Вокал впливає на здоров'я?
– Так. Усвідомлений вокал може зцілити від астми, легеневих захворювань, заїкуватості. Насичення мозку киснем, викликане правильним співом, знімає головний біль. Важливо спрямувати звукові вібрації у природний резонатор, що є в організмі кожного. Одночасно діти навчаються також і говорити: чітко, виразно. Вони можуть без напруження донести свої слова у будь-яку точку величезної зали. Із цим набувається вміння гнучко змінювати плани спілкування.
Спонсори фестивалю, який проходив під патронатом мерії Южного, прагматичніші – Одеський припортовий завод, МТП «Юний», ТОВ «Трансхім», спорткомплекс «Олімп», готель «Еллада». І керівництво міста, і меценати розуміють, що надійні взаємини між громадою та інвесторами починаються із простого інтересу до культурного взаємообміну між регіонами. При цьому раціональний погляд на творчість не знецінює його.
Адже, набуваючи голосу, молоді вокалісти відкриють тональності своєї та чужої душі, стануть творцями нового світогляду. Тонким слухом вони зможуть розчути тихий голос прохання, що йде від ближнього. І, Бог дасть, – відгукнутися.
Влад славін,м. Южне
