Їм затишно під чистим небом
Замість задушливих інтернет-клубів – чисте повітря. Замість безглуздих комп’ютерних «стрілялок» – справжні фізично-спортивні випробування. Життя не у віртуальному замкнутому просторі, а в гармонії цілковитого єднання з природою. Саме так з реальною користю для себе провели свої незабутні 10 днів учасники зльоту Одещини у селі Лісках Комінтернівського району.
У зльоті взяли участь представники 9 районів області та міста-героя Одеси загальною кількістю 190 чоловік. У кожного загону – свої гасла, прапори, горни та барабани. Своя мета й завдання, які визначені та обумовлені єдиним Статутом діяльності скаутського руху України. Замість батьків – їхні старші товариші – інструктори. Приготування їжі – справа самостійна. Останнє, коли ми завітали в табір, було у самому розпалі. Роботи вистачало для всіх: хтось пиляв та рубав дрова, розпалював вогнище, а хтось з ентузіазмом готував перші та другі страви. В їхній калорійності довелося переконатися й особисто, коли на пропозицію одного з засновників скаутського руху Одещини Алли Суховей, пригостився ароматним українським борщем та макаронами по-флотськи.
– Це наша Юлечка Фіногеєва, у неї неабиякі кухарські здібності. Вона в нас «спец» з кулінарії та один з активістів скаутського руху області, – похвалила свою вихованку її наставниця.
За 6 років перебування у лавах скаутів Одещини Юлія справді жодного разу «не пересолила». На кухаря навчатися не пішла, а от другий курс Одеського державного економічного університету в цьому році вже з успіхом закінчила.
– У скаути мене прийняли, коли навчалася ще в 7 класі. По закінченні школи вирішила залишитися у звичному для себе колі спілкування. А ще свою подругу-однокурсницю Юлю Горбунову «витягла» з квартири та залучила до нашого руху. Тепер от всюди поруч: і в лекційних аудиторіях, і в лісосмузі, – з посмішкою висловлюється вона.
Ще одну їхню подругу і тезку Юлю Герус взагалі можна цілком справедливо вважати піонером скаутського руху Одещини. У 1998 році ця організація отримала офіційний юридичний статус, і ось уже понад 11 років крокує скаутською стежкою і ця дівчина.
Що це за стежка, і які перешкоди на її шляху необхідно подолати? – питання цікаве та багатогранне. Але, якщо бути лаконічним, це шлях до самовдосконалення людини як особистості та робота над собою у всій різнобічності цього поняття. Скаутів навчають любити свою країну та поважати її історію, дбати про навколишнє середовище, бути інтелектуалами, фізично сильними і духовно щедрими та опановувати практичні спеціальності.
– От уже 16 років ми облаштовуємо наше наметове містечко в цьому мальовничому куточку лісової місцевості та провадимо наш традиційний туристично-скаутський збір. У наших лавах є й студенти, і зовсім маленькі восьмирічні дітлахи. Тішить те, що щороку наша чисельність зростає, і юні одесити залюбки відпочивають просто неба, – констатує голова правління обласної Спілки одеських скаутів Раїса Краєва.
Вона, її соратники та однодумці Алла Суховей, Георгій Мазаратій, Петро Ткач, В’ячеслав і Лариса Малих та інші роблять все можливе задля того, аби дні, проведені дітьми в гармонії з природою, були корисними у всіх аспектах колективного спілкування та сприйняття.
Після конкурсу Скаутська стежка» ми запитували його учасників про те, чи бажають вони швидше повернутися додому та змінити Ліски на затишну квартиру?
– Нам тут затишніше, адже природа – це наш дім, – однозначно відповідали вони.
А вже увечері було прощальне скаутське вогнище, знов були посмішки, пісні під гітару, святковий салют та прийняття до свого руху «молодого поповнення» – тих, хто з успіхом долав усі перешкоди цьогорічного туристично-скаутського збору «Ліски-2010».
В’ячеслав ДІОРДІЄВ,м. Одеса
Впевнено йдучи обраним шляхом
Анастасія Михайлова – ровесниця незалежної України. Щойно їй минуло 19. Ще будучи десятикласницею, зрозуміла: її покликання – мистецтво.
– Коли мені було шість років, – говорить дівчина, – ми разом з дідусем Володимиром проходили біля дитячої музичної школи. Він запропонував зайти, ніби відчував: так треба. Моя доля була вирішена. Я усім серцем і душею поринула у прекрасний світ мистецтва, вивчаючи гру по класу фортепіано. Сьогодні домашня колекція поповнилась такими музичними інструментами, як акордеон, гітара та саксофон.
– Моє рішення залишити десятий клас і вступити до Одеського училища мистецтва та культури імені К.Ф. Данькевича приголомшило батьків та рідних, однак я щиро вдячна їм за розуміння. Вони не відмовляли, а підтримали. Завжди поруч був дідусь. Він вірив у мене.
Сьогодні Анастасія – студентка четвертого курсу факультету народнопісенного мистецтва. За рік планує вступити на диригентсько-хоровий факультет Одеської державної музичної академії імені А. Нежданової.
– Художній ансамбль нашого училища часто запрошує мерія Одеси для виступів на різних святах. Неможливо передати словами скільки позитивних емоцій ми отримуємо від глядачів. Їх підтримка, оплески заохочують у творчості.
Бажаю одноліткам впевненості в своїх силах та непереборної віри в те, що їм все по-плечу. Варто лиш прагнути до омріяного, впевнено крокуючи обраним шляхом.
Кіма ДЕРКАЧ, Біляївський район
Оаза посеред Буджаку
На мальовничому березі озера Ялпуг, потопаючи в зелені, розташувалася база відпочинку «Портовик» Ізмаїльського морського торговельного порту. Вона діє з 1974 року.
Будиночки, котеджі, тінисті альтанки, шезлонги, басейн – все це створює неповторне єднання з природою.
Тут навіть є міні-зоопарк – вольєр із птахами. Як розповіла директорка бази Ніна Ромалійська, «Портовик» дружить з Ізмаїльською станцією юних натуралістів, що й не дивно, оскільки тут у природних умовах безліч різної рослинності та живності. З ініціативи юннатів і був свого часу споруджений вольєр, де живуть сьогодні декоративні курочки, фазани, цесарки, павичі, голуби...
До послуг відпочивальників їдальня з різноманітною кухнею, павільйон прохолодних напоїв і морозива. Ну, і, звичайно, пляж. І – гордість «Портовика» – його маломірний флот на човновій станції, яким ось вже понад три роки «завідує» механік з плавзасобів Віктор Арнаут.
Робота з подальшого благоустрою «Портовика» не припиняється. У нинішньому році поставлено дві додаткові душові, у багатьох кімнатах вмонтовано кондиціонери, підключено супутникове телебачення. На території – квіткові клумби, доглянуті газони й кущі.
Все це робить неповторним відпочинок для працівників порту, їхніх родин, а також для усіх охочих.
До речі, тут приділяється чимало уваги і оздоровленню ветеранів порту: для них спеціально виділили кімнати.
– Сезон у нас почався у травні, а завершиться у вересні – жовтні, залежно від погоди, – розповідає Ніна Павлівна. – За цей час база відпочинку приймає 1100 – 1200 чоловік: практично кожен працівник порту хоча б раз побуває тут.
Євген кузнецов,м. Ізмаїл – база відпочинку «Портовик»
