... А ось і вулиця Червонофлотська. Вважай, околиця міста. Зелені огорожі, приватні будинки з бордовими фронтонами, альтанки, обвиті виноградною лозою. В одному з них мешкає почесний громадянин міста Рені Микола Федорович Катранжи. “Катран” у перекладі з гагаузької – дьоготь. Отже, стверджує дядько Микола, його можна називати Дьогтяренком на український лад, або ж Пекурар - на молдавський. Почесний громадянин міста, як і переважна більшість жителів багатонаціонального Рені, - людина весела і воістину інтернаціональна.
- Змерзли? Зараз я вас зігрію! – з порога безапеляційно заявляє господар.
Я знаю, як він це буде робити, і намагаюся відмовити, адже попереду цілий робочий день. Але марно: на плиті вже підігрівається великий кухоль з рубіновим напоєм.
- Грогом в усі часи зігрівалися моряки, - наводить свої залізобетонні аргументи господар. – І мене цей напій одного разу повернув до життя. Я переніс важку операцію, після якої лікар мені порадив відновлювати свої сили за допомогою кагору. Однак, щоб приготувати 10 літрів такого вина, потрібно 2 кілограми меду. Скажіть, що таке для такого справжнього молдаванина як я 10 літрів вина? Особливо, якщо до нього зайдуть друзі? Тому з профілактичною метою вживаю взимку закип’ячене домашнє вино з цукром. Вино, звичайно, роблю сам. Альтанку у дворі бачили? Ось з неї виходить 500 літрів вина – якраз стільки, скільки треба сім’ї на рік. Букет прекрасний: “лідія”, “дністровський рожевий”, “молдова” і “баку”. Готове. За що вип’ємо ? За місто Рені? Норок!
Микола Федорович Катранжи у минулому – передовий кранівник Ренійського порту, де почав працювати в 1946 році. Він стояв біля самих джерел механізації процесу перевалювання вантажів. Потім був на громадській роботі – очолював профспілку підприємства, і на цій заморочливій посаді “пережив” 7 начальників порту. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
- Миколо Федоровичу, ви свого часу наїздилися по колишньому Союзу, бували і за кордоном. Вам ніколи не хотілося змінити місце помешкання?
- Борони Боже! У 1957 році я був учасником Всесвітнього фестивалю молоді в Москві, на який з’їхалося 32 тисячі юнаків і дівчат з усієї земної кулі. А потів навчався у столиці. Москва – це жах! Це божевільне місто! Кожен день трясешся в метро, на клумбах вигулюють собак, а жінки ходять на збитих каблуках. Продуктів – море, а приготувати не вміють. Зовсім інше - південь, Рені! Тиша, роздолля, гарні жінки. А яка в нас кухня! Скільки страв готує моя дружина Ганна Іллівна з бринзи, з риби! Це найздоровіша їжа.
- А вас не пригнічують проблеми міста?
- Коли в неділю на мотоциклі з коляскою я везу дружину до церкви, вона гнівається, заявляючи, що я спеціально вибираю найбільші ковбані. Хоча насправді я їх намагаюся об’їжджати. Так, дороги – наша біда. Ремонтується водопровід, проводиться газифікація – ось і доводиться періодично розкопувати вулиці і тротуари. Багато хто сварить міського голову. Але, на мій погляд, в цьому не праві. Наш мер Сергій Степанович Колевич – мрійник. Він мріє про те, щоб у кожному будинку було опалення на природному газі. Він хоче, щоб у Рені запрацювала вільна економічна зона, хлинули іноземні інвестиції! І це можна тільки вітати! Рені – місто маленьке, але гостям, серед яких немало іноземних моряків, завжди було що показати. Передусім, прекрасні дитячі садки, сучасний спорткомплекс “Водник”, новий житловий мікрорайон – все це будував порт в часи свого розквіту. Останніми роками побудовано об’їздні дороги, завдяки яким стомлюючий шлях з Одеси до Рені, протяжністю у 300 кілометрів скоротився, став зручнішим. І це мене радує.
- Миколо Федоровичу, як ви відпочиваєте?
- О, на це ніколи немає часу! Своє дім - господарство, родичам треба допомогти. В молодості ж ми любили відпочивати на озері. Брали вудочки, сідали до човна, причалювали де-небудь біля тихого берега – навколо незаймана природа, качечки плавають. Краса!
- Ви не рибалка, не мисливець?
- Ні. Але в Рені багато чоловіків цим захоплюються. Ходять на гуску, на зайця, на кабана. Риби, щоправда, стало менше. Особисто мені подобається два свята. Передусім, Великдень, коли на центральну площу міста, до Свято-Вознесенського собору приходять тисячі людей. В руках – свічки, все зігріте їхнім м’яким світлом. Ще люблю Проводи, коли на дев’ятий після Великодня день городяни збираються на кладовищі. Сім’ї згадують своїх предків, їхнє життя, сповнене і радостей, і турбот. Це дуже важливо для кожної людини – пам’ятати про своє коріння. Моє коріння тут, в Рені. Я - патріот свого міста!
