- Хочемо посіяти 300 гектарів ярового ячменю. Є запас глибинної вологи, отже її треба використати. Поспішали з ремонтом техніки – весна буде рання. Обов’язково запустимо поливну систему «Дніпро» – без води овочів не виростиш.
У директора ТОВ «Василівське» Біляївського району Йосипа Івановича ГРАНКОВСЬКОГО звичні весняні клопоти. Недавно побував на обласних курсах керівників сільгосппідприємств, обмінявся думками з колегами. І прийшли разом до такого висновку: якщо наша влада хоче, щоб на Україні їли свій хліб, і своє м’ясо, пили своє молоко, то держава має турбуватись про фінансову підтримку сільського господарства, як це робиться у всьому світі.
А поки що у нас є тільки перші спроби дотацій тваринництва, допомоги у проведенні польових робіт і відсутня система державних замовлень на сільгосппродукцію.
- Пам’ятаєш, були часи, коли за тонну пшениці можна було взяти 4 тонни суперфосфату, шість, а то й десять тонн солярки. Зараз – півтонни добрив і пару центнерів дизпалива. Ось з цієї простої арифметики зрозуміло, в якому становищі зараз сільське господарство, - пояснює Й.І. Гранковський, на моє запитання відносно найближчих планів. – А триматися треба. Яким не важким був минулий рік, а вдалося розплатитись з боргами. На паї люди одержали кукурудзу, овочі, корми.
Зараз маємо 600 гектарів озимої пшениці, 250 – ячменю. Під ярові землю підготували з осені. Уклали договір на оренду поля, котре належало фермеру. Той кілька років сіяв соняшник по соняшнику і доведеться тепер лікувати землю.
На зрошенні посіємо помідори – культура ця вигідна. Будемо нарощувати поголів’я свиней і великої рогатої худоби.
Словом, у Йосипа Івановича продумані на весь рік завдання, джерела доходів і витрат. Щодо особистих планів, то вони підпорядковані проблемам колективу. Якщо піддався на умовляння очолити знов господарство, то треба виправдовувати надії.
Хто знайомий з історією Василівки, той знає, що колишній партизан, фронтовик Йосип Гранковський працював тут шостим головою колгоспу. Саме при ньому село перетворилося, по суті, в селище міського типу з Палацом культури, типовою школою, торговим центром, десятками будинків у два-чотири поверхи з усіма зручностями. Сюди із задоволенням везли іноземні делегації. Потрудившись до пенсії, а потім і після пенсії Йосип Іванович пішов на заслужений відпочинок.
З тих пір сільгосппідприємство почало занепадати. І коли вже було на грані банкрутства, василівці вирішили звернутись до ветерана, щоб він взявся керувати. Ось так він і став ще й десятим в історії села керівником сільськогосподарського колективу.
Не все і він може. У виробництві порядок навів. Відновив сівозміни, зрошення, придбав нову техніку. А ось соціальна сфера села занепадає. ТОВ “Василівське” поки що залишає в своєму підпорядкуванні Палац культури. Житловий же фонд приватизовано. Його скуповують ділки з Одеси, перевозять у село п’яниць і наркоманів з Одеси, заволодівши їх житлом у обласному центрі. Ні сільрада, ні міліція, ні тим більше сільгосппідприємство не можуть на цей процес вплинути. Тому й прикро Йосипу Івановичу, що втрачено багато з того, що створювалося працею колективу знаменитого колгоспу імені Кірова.
Зараз його найперше завдання: ввести економіку господарства в нормальний стан після екстремальних погодніх умов минулого року. А щодо власного стану, то Йосип Іванович говорить коротко: “Нудьгувати не доводиться”. Крім турбот про колектив, є в нього четверо дітей, тринадцять онуків і навіть правнук. А друзів і не перерахувати. Він думає про них, а вони про нього.
Вісімдесят друга весна буде для ветерана нелегкою, але звичною - були й важчі
