Понад сто років тому річки Кагильник і Сарата, що впадають до Сасикського лиману, були судноплавними. Відділення його від моря дамбою, що порушила природний водообмін, призвело до того, що рівень води в озері, яке штучно виникло, піднявся на 60 см і замкнув плин річок утвореним гідрозатвором. Маса води, що розлилася, позбавлена руху, перетворила довколишні землі в болото. Вжитий захід у відповідь у вигляді випрямлення русла Кагильника, також не виправдав розрахунків. Ставши каналом, воно обміліло і поросло очеретом, над яким завис сморід гниття. Але річка не вмерла. У долині, осторонь від Татарбунар, залишилися її меандри – природні вигини колишнього звивистого потоку – «стариці».
- Ніхто не знає таємних шляхів води. Але народна душа може почути її голос. За меандрами можна відновити Кагильник, - у цьому впевнений Василь ІВАНОВ, житель хутірця Нова Олексіївка Дмитрівської сільради Татарбунарського району. І сам почав рятувати річку від загибелі.
Хто він, цей одинак, сповнений радості своєї правоти? Ми сидимо з ним за столом, він пригощає рибою, виловленою у очищеній частині річечки. П'ємо чай по-болгарськи: розігріте червоне вино з медом. Можна – з добавлянням перцю, у кого кров гарячіша. А потім нас везуть на заливні луки. Літні люди розповідають, як легенду, що тут є земля, яку не ранив владний плуг. Тисячу років тут ростуть на волі рідкісні трави, яких навіть не знають багато ботаніків.
- Я і мій брат - ми кожен узяли в оренду по двадцять гектарів заплави праворуч і ліворуч від Кагильника, - показує рукою на свої володіння Василь. - Не для того, щоб обробляти. Ми тут народилися і хочемо зберегти ці місця в їхній древній первозданності. Це мій обов’язок і перед синочком Степаном, і перед земляками, які виїхали з хутора, але повинні знати, що є заповітна батьківщина, куди вони зможуть повернутися.
А далі мені повідали, що ці місця, по-місцевому «заплава», в усіх документах значилися як пасовищні. Розорювати їх не можна було тому, що під час весняного танення або в сезон осінніх дощів їх надовго затоплювало. Але хронічна недостатність фінансування в сільському господарстві призвела до того, що Дмитрівська сільрада вирішила віддати частину долини в оренду корейським аграрним підприємцям. Для іноземців ці місця виявилися усього лише добрим шматком чужого короваю. Там, де корінне населення не нашкодить, сторонні користувачі можуть господарювати безжалісно.
Підприємці зареєстрували землю в нотаріуса як орну. 120 гектарів. На те, що від гори до гори вся долина становить водоохоронну зону, чи то не звернули уваги, чи то просто закрили очі. Договір склали не на 3 роки з урахуванням можливості переглянути контракт у випадку, якщо передана територія буде експлуатуватися з порушенням норм, а - відразу на 25 років. За воду для поливу корейці не платять, - беруть з Кагильника задарма. Тепер спробуй переглянь ці умови!
І почалося... «Зальотники» обробляють площі по 30 - 40 гектарів, збираючи багаті врожаї овочів і баштанних. Місцеві селяни незабаром помітили, що цьому сприяє використання пестицидів. Екологи знайшли і статтю 80 Водного кодексу, за якою заборонене застосування такого способу інтенсифікації господарства на заливних землях. Це зрозуміло: разом з водою, яка повертається після розливу до русла, всі хімікати з грядок вбирає в себе річка.
Але ситуація не змінюється. Зараз, після того, як усі родючі соки були висмоктані коренями на одній ділянці, підприємці почали освоювати наступну. Після себе вони залишили в ґрунті великі шматки целофану.
- Ними вони вкривають кавуни, щоб створити їм для дозрівання парниковий ефект, - пояснює Василь. – Врожай орендарі знімають, а обривки целофану не забирають. І ті й лежать, не даючи доступу повітря ґрунту, який через це задихається, втрачаючи живлющу силу. Очищати поле від целофану – справа трудомістка, так ніхто ним і не займається й орендарів не зобов'язує. Що ж далі буде? Напевно, так і буде...
На своїй території, яка межує з «корейською», Іванов заборонив навіть полювання. Посадив 500 дерев уздовж річки. Щоправда, їх обдирають кози, які сюди забрідають. Хоча й прикро, однак це радує як показник екологічної чистоти в околиці.
Перетинаючи шлях нашому автомобілю, по бездоріжжю проскакав заєць. На мілині в дзеркальній воді стояли болотні птахи. Зараз із настанням тепла їх злітається сюди безліч. В поновлених протоках хлюпається нелякана риба.
Василь підійшов до краю берега і ляснув у долоні. І майже біля самих ніг захлюпалися коропи, білі амури, товстолобики, карасі, розганяючи кола по поверхні. У них уже виробився рефлекс на цей звук: після ляскання у долоні їм кидають корм. Для вірності Василь запустив у річку 500 раків. І вони розплодилися. Як пояснив він, рак – істота примхлива до зовнішніх умов. Якщо він розмножується, це - показник якості водного середовища.
Ось так і бореться чоловік самотою. Сам наймає екскаватори, щоб черпати ґрунт із дна, сам забезпечує вивезення сміття, сам відбивається від браконьєрів. І в цьому створює себе як особистість.
- Чи так я зрозумів? – запитую.
А він відповідає: «Людина змінює природу відповідно до свого образу і подоби».
