16 жовтня Ренійська районна газета відзначить 60-річний ювілей. Не хочу давати характеристику цьому виданню. Скажу одне: в районки міцний хребет, «Ренийский вестник», в чому його особливість, ніколи не дозволяв і не дозволяє тримати себе на короткому повідку.
Знаєте, про що будуть говорити журналісти в день народження газети, за святковим столом? Вірно – про роботу. Ми сьогодні просто посидимо поряд з ювілярами й послухаємо їхні відверті монологи.
Андрій ПОТИЛІКО, завідувач відділу громадсько-політичного життя:
– Найскладніше в журналістиці – досягти остаточного результату. Виникло, наприклад, таке запитання: чому деякі державні службовці стали землевласниками й займаються фермерством? Рені – місто маленьке, люди бачать, хто і як заробляє. Почав розбиратися, вивчати документи, й з’ясувалося: земля оформлена на брата, на свата, на літніх батьків держслубовців – на кого завгодно. Ніяких порушень законодавства немає. Три дні копирсався в проблемі, а в результаті зачепитися ні за що, не зміг написати жодного рядка. За наших часів мало знати правду – треба її довести. Й обов’язково – з формального боку. А як це зробити, якщо більшість зловживань і порушень має тіньовий, тобто неформальний характер? Ось і ламай голову вдень і вночі... Один з моїх колег сказав, що пресу називають четвертою владою, але часто забувають, що ця влада морального плану. Якщо вдалося хоча б присоромити тих, хто втратив совість, це вже можна вважати журналістським успіхом. Згадую про один комічний момент і разом із тим сумний випадок. Був період, коли в Ренійському порту процвітав поромний комплекс, призначений для великовантажних автомобілів. Але незабаром навколо успішного підприємства з’явилися різноманітні державні й напівдержавні контролюючі служби, які обклали поромні перевезення різними зборами й поборами. Особливо “старалася” митниця. В результаті, прибутковий вантажопотік почав скорочуватися. Про це неподобство я написав статтю під заголовком “Один із сошкою, семеро з ложкою”. Коли я знову побував у порту, один з митників сказав: “Знаєте, після вашої публікації теща почала на мене презирливо дивитися. Вона немов іншими очима поглянула на мою роботу, а мене особисто почала сприймати як дармоїда, що обдирає інших людей”. Тямущою виявилася теща...
Микола ГРИГОРАШ, завідувач відділу журналістських розслідувань:
– Мені завжди не вистачає часу. Хочеться, щоб була можливість попрацювати над кожною публікацією ґрунтовно – переосмислити зібраний фактаж, написати. Але низка подій вимагає роботи в напруженому ритмі. Ось готуємо ювілейний номер “Ренийского вестника”, до цього випуску газети потрібний особливий підхід. Тільки творчий процес пішов – завітав до редакції літній чоловік, інвалід. Він заходив ще в грудні минулого року, нарікав на те, що в лабораторії аптеки не готують необхідні йому ліки. Але чим могла допомогти редакція? Минув час, літній чоловік прийшов знову, але вже з претензіями до газети. Чому не розібралися, чому не вирішили проблему? Кидай ювілейний номер – вникай у тонкощі фармації. Я 11 років працюю в районній газеті й ніяк не можу звикнути до цих “американських гірок”. Подій багато, проблем – маленьких і великих – ще більше. Наше завдання – за усім встигнути, простежити. Працівник районної газети має бути “всеїдним”.
Часом виникають складнощі на рівному місці: деякі особи бояться давати інформацію, попередньо не погодившись про це зі своїм начальством, побоюються висловлювати свою думку. Ось запитання: чому?
Анатолій ДОБРЯНСЬКИЙ, завідувач відділу сільського господарства:
– Найскладніше в нашій роботі, друзі, – з року в рік , з дня у день крокувати в ногу з часом. Подумати тільки, скільки змін відбувалося в сільському господарстві! Чекова форма взаєморозрахунків, потім – впровадження нових форм організації праці. Ми вникали, пропагували, аналізували. Потім настав час індустріальних технологій – знову цілий пласт нової інформації, інші підходи до роботи. На даний час на селі триває глобальна реформа земельних відносин. Газетяр має простою й зрозумілою мовою довести до читачів суть процесів, які відбуваються, і відповісти на запитання. Наприклад, до газети надійшла скарга від групи жителів села Орлівка щодо майнових паїв – вони хотіли їх одержати не за структурою, а у вигляді цілісного об’єкта. Однак після розпаду великого СВК, люди навіть не знали, де знаходиться їх майновий пай. Проблема? Так. Почали шукати разом. І знайшли! Добре, коли є спеціалісти, до яких можна звернутися по консультацію. Не один рік мені допомагала Дарина Михайлівна Насирова – головний спеціаліст райсільгоспуправління з реформування. Але в більшості випадків журналісту районки доводиться вникати в усе самому.
Зверніть увагу, з роками змінюється й сама журналістика! Якщо раніше газети боролися за ідею, думка журналістів була вердиктом, то сьогодні у ЗМІ цілком інші функції. На перший план виходить її величність інформація. Інформуючи – достовірно, широко й всебічно – ми надаємо читачеві поживу для роздумів, висновків, рішень. Газета стає інформаційним партнером. 33 роки я працюю в районній газеті і 33 роки навчаюсь. Це, зізнаюся, дуже важко.
Петро ХАДЖИ-ІВАН, редактор газети «Ренийский вестник»:
– Так і знайте: ми, редактори районних газет, – завгоспи і “вибивачі”. Робочий день в мене, як правило, починається й закінчується в районній раді й райдержадміністрації. Це дуже принизливо – щодня просити гроші. А як бути, якщо без дотації газета просто припинить існувати? Частину коштів, приблизно половину необхідного, ми заробляємо самі – передплатою, рекламою. Але для життєдіяльності потрібно ще не менше 100 тисяч гривень на рік, а закладається в районному бюджеті менше половини необхідних коштів. І починається нервування, оббивання порогів кабінетів. Тому в редакторів немає часу та й сил займатися творчістю. Прикро й боляче – моє перо ржавіє. Погляньте уважно: в яких районних газетах редактори виступають із проблемними, гострими, аналітичними статтями? На жаль, щезли з наших газет такі публікації. Багато тем кипить в мені, вони мучать мене. Влада. Її зазвичай критикують. А мені хочеться написати про те, чим реально займаються органи самоврядування. Що могли б зробити, але не роблять. Де даремно витрачаються гроші. Й навпаки: з якими зусиллями органи місцевого самоврядування “вибивають” кошти для району. Скільки часу витрачають, виїжджаючи до обласного центру на різні наради, і яка користь від цих заходів. Я, як журналіст, це бачу, знаю.
Мене часто запитують, наскільки преса вільна, чи тиснуть засновники на газету? Скажу чесно: в кожному редакторові, в кожному журналістові є свій внутрішній цензор. А прямого тиску з боку влади, в усякому разі у нашому районі, ніколи не було. Я постійно пояснюю засновникам: газета має бути гострою, критичною, вона зобов’язана порушувати проблеми. Газета – характеристика влади: вона показує, наскільки ця влада демократична. Те, що сьогодні дозволяє собі “Ренийский вестник”, не в усіх газетах знайдете. Мені часто колеги з інших районів телефонують: “Вас ще не з’їли з тельбухами?” Просто ти маєш обирати, що тобі дорожче – редакторське крісло чи читач.
* * *
«Ренийский вестник» – переможець першого обласного конкурсу ЗМІ щодо висвітлення роботи органів місцевого самоврядування, дипломант Всеукраїнського конкурсу «Українська мова – мова єднання».
Редакція цієї районної газети повністю комп’ютеризована, обладнана необхідною технікою для верстки газети, забезпечена транспортом.
Рені
