Це питання обговорювалося на нараді керівників профтехучилищ області.
На щастя, минули ті часи, коли окремі гарячі голови ратували за те, щоб взагалі закрити ПТУ. Професійно-технічна школа бачилася їм у вигляді непотрібного додатку на освітньому древі. Начебто всі ключові проблеми в галузях економіки могли розв’язуватися виключно зусиллями менеджерів, юристів, економістів. Такий зневажливий підхід до профтехсистеми дав знати про себе і у нашому регіоні. В кожному разі, в Одесі були знищені (з чиєї милості – це окрема розмова) низка добротних училищ морського та технічного профілю.
Сьогодні про відродження ПТУ говорять багато і на різних рівнях, особливо якщо врахувати, що новий міністр освіти і науки С.М. Ніколаєнко сам виходець з цієї системи і свого часу, очолюючи парламентський комітет, чимало зробив для порятунку її від повного розвалу. В кожному разі директори училищ піднеслися духом і сподіваються на його допомогу і підтримку.
Одне слово, реанімація профтехосвіти у нашій країні розпочалася. Розроблено програму її розвитку на період до 2010 року і в Одеській області. Про це докладно розповів у своєму виступі О.Т. Беспалов, зав. відділу профтехсистеми обласного управління освіти і науки. До слова, Олександр Трохимович свого часу курирував цю сферу і знає її зсередини. Мабуть, цим можна пояснити такий високий рівень організації наради, коли були надруковані навіть збірники про життя одеських ПТУ. Тут зібрано всю корисну інформацію, аж до того, скільки почесних нагород одержали діти з училищ, і навпаки, скільки неблагополучних учнів притягувалося у минулому році до кримінальної відповідальності. Докладні розмови про рівень виховної роботи відпали самі по собі – все і так зрозуміло.
Зверталася увага на головне – якими будуть 38 профтехучилищ області. Насамперед вони повинні бути приведені у відповідність до потреб економіки регіону та ринку праці. Адже багато директорів заводів, підприємств вже давно зазнають кадрового голоду: знайти токарів, слюсарів, будівельників високої кваліфікації практично неможливо. Та що казати, якщо недавно в обласному конкурсі токарів взяло участь всього... чотири чоловіки. Це наочний приклад того, як з водою вихлюпнули і дитину, тобто, знищили кадрову базу нашої економіки. Відновити її не так просто, оскільки час упущено. Принцип «починати з нуля» тут не зовсім підходить, оскільки багато навчальних програм безнадійно застаріли, та й самі професії теж трансформуються. Деякі з них взагалі зжили себе. За даними заступника міністра освіти і науки Т. Десятова, лише торік кількість робочих спеціальностей скоротилося майже на 200 (!), а у найближчій перспективі ця цифра зросте. З 700 професій залишиться 350 – 400.
Але яких? Зрозуміло, що затребуваних ринком, роботодавцями. Відносини з останніми теж зміняться: з добрих шефів-опікунів вони перетворяться у замовників зацікавлених у співпраці з училищами. І такі приклади вже є у нашій області. В Одеському професійному ліцеї будівництва та архітектури разом з німецько-українською фірмою «Кнауф маркетинг» створюється центр підготовки будівельників з врахуванням сучасних технологій та будматеріалів. Швидко перебудувалося і відоме морське училище кухарів, ставши базовим у всеукраїнському проекті реформування ПТУ. До речі, цей проект реалізується разом з європейським фондом освіти і Міжнародною організацією праці. Вже сьогодні це ВПУ тісно співпрацює з Австрією і стало провідним в сфері готельного бізнесу та туризму. Але ж цей колектив після розвалу Чорноморського пароплавства теж міг опустити руки і нарікати на безгрошів’я та відсутність плавпрактики. На щастя, його керівник В.А. Бурдейний завжди вирізнявся вмінням вирулювати з будь-якої складної ситуації і бути попереду.
Гадаю, учасники наради переконалися у тому, що багато чого справді залежить від особистості директора. Особливо після виступу Л.Є. Висоцької, директора одеського ВПУ торгівлі та технології харчування. Кілька років тому вона прийняла розвалене ПТУ з протікаючим дахом, облупленими стінами та боргом у 320 тисяч гривень. Сьогодні цей навчальний заклад – лідер в Україні щодо підготовки кадрів у цій сфері. Ставши вищим, це училище успішно освоює нові технології, інтеграцію професій і готує фахівців не з чотирьох, а з дванадцяти спеціальностей. За три роки вдалося заробити майже 900 тисяч гривень. Лише одних періодичних видань директор передплачує для педагогів та учнів понад... сорок (!) Озброєний всіма новітніми дослідженнями, колектив чітко бачить перспективу. Його випускників охоче беруть без іспитів на третій курс одеських академій, університетів. Нещодавно тут відкрився євроклуб. На виховну роботу завжди знаходять кошти і час.
Що ж ви хочете, адже у торгівлі завжди легше було крутитися – прозвучали на зборах і такі зауваження, репліки. А спробуй розгорнися у промисловості, у сільському господарстві... Безперечно, ситуація в ПТУ цього профілю набагато складніша. Але хіба легко і побутовикам мати справу з керівництвом приватних кафе, ресторанів, укладати з ними контракти, договори? До того ж і серед сільських училищ з'явилися лідери – на базі Старокозачого ПТУ № 37 (Білгород-Дністровський р-н) створено перший в Україні науково-практичний центр для підготовки фахівців агропромислового комплексу. Росте престиж і Білгород-Дністровського будівельного ліцею. Реорганізовано й училище металістів № 8, воно передано Одеській академії холоду. Спільно з ученими реально планувати освоєння нових технологій.
Як бачимо, реанімація ПТУ повинна відбуватися у принципово нових умовах. Нам потрібні профтехучилища нового класу, і такі зразки вже створено, успішно діють в області. На жаль, є і такі, де звикли посилатися на труднощі і погане фінансування. Під цією ширмою тут всього лише імітують профнавчання, не кажучи вже про виховну роботу. У деякі гуртожитки ПТУ зайти страшно, особливо взимку. Замість скла - подушки, а під ліжками іржаві бляшанки з недопалками. Така ситуація склалася у Савранському ПТУ, у багатьох інших сільських училищ. Навряд чи вони пройдуть ліцензування, яке потрібно було пройти всім. І хоча в області понад 30 тисяч вакансій, перший дзвінок-попередження про закриття пролунав. Майбутнє за тими, хто здатний відповісти на виклики часу, потреби виробництва та адекватне відродження трудових ресурсів регіону.
