З Людмилою Євгенівною Висоцькою ми познайомилися при надзвичайних обставинах. Якось я зателефонувала до цього училища, щоб звірити звичайну інформацію. І почула в трубці різку, рішучу відмову директора, мовляв, вибачте, мені не до газети, у мене стіна валиться... І це було правдою. Буквально за тиждень їй довелося привезти на об'єкт (тоді ПТУ-54) кілька машин цементу і піску, щоб врятувати навчальний комплекс. Таку спадщину прийняла новий директор – аварійний будинок, вибудований за принципом «тяп-ляп». Пізніше я намагалася не турбувати це ПТУ, де в умовах вічного безгрошів’я і байдужості бідний директор борсається у своїх проблемах. І раптом через якийсь час (буквально через рік-півтора) дізнаюся: Одеське ПТУ-54 не тільки змінило свою назву, але і статус – стало вищим профтехучилищем торгівлі і технологій харчування.
Це справді було сенсацією! За такий короткий термін перетворити дірявий, напівзруйнований комплекс із протікаючим дахом і вогкими стінами у зразок для усіх. Коли я попросила пояснити цей феномен, то почула у відповідь: «Для Висоцької немає нічого неможливого. Училище для неї – дитя рідне, заради якого вона здатна на все». Так, це так. Нещодавно у вузькому колі Людмила Євгенівна зізналася: чоловік у неї зайнятий своїм, син своїм, а вона – ВПУ. Приходить на роботу раніше за всіх, а іде нерідко пізно ввечері. Проте не соромно завести до навчальних аудиторій і абітурієнтів, і учнів, їхніх батьків.
У цей традиційний день відчинених дверей тут побували не тільки школярі, але й бажані гості. Серед них - начальник обласного управління торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування С.Є. Форніка, головний спеціаліст управління Т.Д. Волошенко, директор благодійного фонду «Приморчанин» А.О. Калітка, отаман Чорноморського козацького об'єднання В.Т. Кротюк, директор науково-дослідного проектного інституту М.К. Григор'єв та інші. Без перепочинку вони обійшли всі кабінети цього чотириповерхового комплексу і були уражені побаченим. Чистота небувала, ні порошини, ні смітинки... Можливо, до свята постаралися, прибралися? Так ні ж, на навчальних столах і обладнанні, на стінах і панелях - жодної подряпинки, жодної плямочки... Як кажуть, ми не настільки багаті, щоб смітити і курочити меблі... Однак усе це директора вже не влаштовує – вона готується до ремонту. Не важко уявити, яким буде училищний інтер'єр після чергової реконструкції, адже Людмила Євгенівна переповнена ідеями оновлення. Такий у неї стиль життя – постійно змінюватися, але обов'язково до кращого. Власне і вищого статусу вона домоглася тому, що не хотіла та й не могла стояти на місці і бачила в цьому перспективу для вчорашніх школярів. Серед них, за словами директора, чимало талановитих хлопців, які у школі дуже закомплексовані. У вищому училищі вони розкріпачуються і після закінчення ВПУ дуже багато хто відразу і без іспитів(!) потрапляють на 3-й курс академій, університетів.
Корінна киянка, яка виросла в згуртований професорській родині, Людмила Євгенівна Висоцька знає ціну непідробній доброті і турботі. Ніщо так не гнітить її, як байдужість і апатія молоді, коли нікому нічого не треба... Можливо, тому виховна робота у ВПУ, її, як кажуть, «пунктик». Одна ідея опрацьовується за іншою. Хор «Червона калина», спортшкола «Гарт», Мала академія наук, рада лідерів – усе це вже ретельно вивчають і переймають колеги з інших ПТУ.
А нещодавно з'явився Євроклуб. Добре знайома з його передісторією, наша газета друкувала уривки з дискусії учнів «Навіщо нам Європа?» Діти самі вирішували – потрібний їм клуб чи ні. Був врахований і професійний нюанс – вивчення національних кухонь європейських країн. Адже багатьом випускникам доведеться борознити моря й океани. Ось і в день відчинених дверей до них завітали не тільки школярі, їхні батьки, але й представники низки кадрових агенцій. Вони запросили на роботу майбутніх кухарів, барменів, офіціантів на судна закордонплавання. Навіть підкреслили, що ситуація з обслуговуючим персоналом на цих суднах просто катастрофічна – великий дефіцит фахівців. І це при тому, що зарплатня 1000-1500 доларів на місяць. Правда, і вимоги непрості – знати англійську, досконало володіти спеціальністю. Але училище давно вийшло на цей рівень: тут і факультативи з чотирьох іноземних мов, і неодмінна участь у міжнародних конкурсах. Ось і нещодавно на Всеукраїнському конкурсі кулінарів у Києві учні завоювали бронзу. Третє місце посіли на європейському конкурсі пекарів у Болгарії.
- Ми прийшли сюди просто так подивитися, а ідемо окрилені, - сказала мама дев'ятикласника Андрія Скалозуба. – От тільки чи вступимо, адже конкурс тут... Чотири абітурієнти на місце...
Що ж, варто і поборотися за місце в такому престижному ВПУ. Незважаючи на убоге фінансування тут є все – і бармен-клас, і навчальний зал-ресторан, і простора кухня із сучасними плитами. Як вдається все це роздобути директору? Відповідаючи на це запитання Людмила Євгенівна згадала свою юність, коли в день повноліття батьки побажали їй головне – мати побільше друзів. Їх у директора, а отже і в колективу училища, чимало. Це – батьки, знайомі, керівники усіляких фондів, громадських організацій, і просто заможні люди міста, яких директор Висоцька вміє «розколоти» на користь училища. Побували її віддані помічники і на цьому святі. Цього разу прийшли браві козаки з Чорноморського козацького об'єднання, адже в училищі створена первинна організація ім. Пилипа Орлика, а самій Людмилі Євгенівні вже присвоєно звання полковника.
Зібравшись у актовій залі, всі згадали, що саме в цей день виповнюється 295 років з дня прийняття конституції українського гетьмана П. Орлика. В училищному музеї з'явилася експозиція, присвячена цій даті. Обговорювалися й інші цікаві проекти, особливо з військово-патріотичного виховання молодих хлопців. Гості випередки пропонували і свою допомогу, і підтримку, причому дуже щиро, щедро, ненав'язливо. Поступово день відчинених дверей перетворився на день відкритих сердець. А на таке свято право потрібно заслужити.
