Дмитро Миколайович Койчев небагатослівний. Через це підлеглі змушені до керівника не стільки прислухатися, скільки придивлятися. Потім діляться своїми спостереженнями - так народжуються маленькі легенди про Койчева. Якщо ідеться про професіоналізм дипломованого аграрія, то розповідають: глянувши на поле, скажімо, соняшнику, Дмитро Миколайович може визначити, скільки рослин зійшло на гектарі площі. За запахом вина, навіть не спробувавши його, безпомилково називає відсоток цукру, який містився у винограді. Як керівник, Койчев постійно незадоволений виробничими результатами, хоча СВК "Криничне", яке Дмитро Миколайович очолював понад десять років, - найкраще у Болградському районі. Одне із складових успіхів, кажуть, тверда дбайливість господарника. Згадують такий випадок: на одній з виробничих ділянок Койчев побачив пса, якому дісталася після обіду кістка, і одразу поцікавився: "А це - наш пес?" Чи не чужа тварина роззявила роток на наш шматок? Мабуть, сам Дмитро Миколайович цей епізод і не згадає - але люди помітили. І останній штрих до портрета – стіл голови. Я не знаю, у якій комірчині керівник його знайшов, але велів реставрувати й установити у своєму кабінеті. Це громіздкий антикваріат з дуба - такий можна побачити лише у кіно, в кабінеті вождя світового пролетаріату.
Нещодавно Дмитро Миколайович Койчев очолив Болградську райдержадміністрацію. Оскільки Болградський район - аграрний, наша розмова пішла головним чином про проблеми сільського господарства.
- Раніше нас збирали на семінари і наради у великих, благополучних господарствах - у селах Василівка, Червоноармійське, Владичень, - ділиться Д.М. Койчев. - Ставши головою районної адміністрації, я першим ділом проїхав по усіх населених пунктах і був здивований, що таке може бути у Болградському районі! Я не сподівався, що в окремих СВК така розруха, настільки знищене виробництво. Досить заїхати до села - одразу видно, як справи у базовому підприємстві.
- Дмитре Миколайовичу, які причини занепаду окремих сіл Болградського району?
- Ми багато говорили на цю тему. Одна з головних причин - відсутність паритету цін між сільськогосподарською та промисловою продукціями. Щорічно селянина обдирають, як липку - напередодні посівної і жнив спостерігаються різкий сплеск цін на енергоносії та запасні частини. Причому, у ці ж періоди ціни на сільгосппродукцію дуже низькі. Лише ті господарства, яким вдається зробити товарний запас взимку, поки тримаються низькі ціни, виходять на прийнятні економічні показники. Серед таких господарств – ДВГ ім. Суворова, СВК "Криничне", добре розвиваються приватні підприємства "Колос" та "Герюш" в селі Виноградівка. Є і суб'єктивні причини, що викликали розвал господарств. Скажу відверто: керівники не на своєму місці. Справжній голова на кожній виробничій дільниці буває не один, а кілька разів на день. Коли люди бачать, що керівник живе, вболіває за свою справу, у них самих з'являються сили і надії.
- Ви вважаєте за необхідне, як голова райдержадміністрації, впливати на добір керівного складу? Я маю на увазі сільське господарство.
- Впливати можна. Але, на превеликий жаль, кадрів на селі не густо, у багатьох господарствах вже і фахівців не залишилося. Я, зізнаюся, навіть розчарований: у деяких селах немає на кого спертися. Лідерів ми розгубили, багато хто з них пішов у бізнес. Сьогодні всім зрозуміло: потрібно серйозно підходити до підготовки кадрів, відбирати здібну молодь, навчати - як це було за часів Союзу. Але навіть найсильнішому лідеру підняти виробництво непросто. Нещодавно в Оріхівці переобрали керівника, він прийняв господарство, у ньому близько мільйона боргів, для закінчення весняно-польових робіт потрібно знову брати у борг круглу суму. Стан полів такий, що дай Боже зібрати по 2 тонни зерна з гектара. Закінчиться рік, все, що вирощено, віддадуть за борги. От як новому керівникові бути в такій ситуації? Я б, мабуть, не погодився очолити таке господарство…
- Дмитре Миколайовичу, але Ви ж самі у 1993 році стали головою "лежачого" підприємства!
- У Криничному, справді, були порожні склади і незорані землі. Добре, що люди мені повірили. Два роки ми працювали, затягши пояси. Потім виробництво стало налагоджуватися. Знаєте, що сьогодні найстрашніше? Коли в людей зникає бажання працювати, зникає надія. Важко повернути людям віру у власні сили.
- Дмитре Миколайовичу, Ви напевне ділитеся досвідом своєї роботи. Що Ви рекомендуєте господарствам сьогодні?
- Не закладати майбутній врожай зернових. Краще знайти можливість взяти під відсотки "живі гроші", ніж потрапити в кабалу і, зібравши врожай, віддати зерно за безцінь. Скільки разів таке було: жнива завершилися, а склади порожні. Націлюю колег на розвиток тваринництва. Особливо вигідно займатися свинарством, швидко дають віддачу птахоферми.
Ті, хто добре попрацював на посівній, хто підживив і обробив поля від бур'янів, той цілком може розраховувати цього року на добрий результат: візьмуть по 35-40 центнерів зерна з гектара. Але, я вважаю, село потребує захисту держави. Останнім часом до аграрного сектора ставилися як до придатку всієї економіки країни. Я за те, щоб працювала державна регуляторна політика. На мій погляд, у сільському господарстві повинен бути єдиний податок на землю у розрахунку від гектара. Давно час в АПК ввести на законодавчому рівні сезонність роботи: важко забезпечити на селі виплату мінімальної зарплати, коли 4-5 місяців на рік виробничий процес стоїть. Сьогодні, до речі, на селі пенсіонери краще захищені, ніж працюючі.
У минулому місяці пенсіонери Болградського району одержали в цілому 7,5 мільйона гривень. Зросла зарплата у працівників соціальної сфери. У цілому набирається 12 мільйонів - коли стільки одержували люди? Тепер головне завдання - розвивати виробництво.
