В селі Новокарбівка Любашівського району засновано першу в Україні новітню Січ, у розбудові якої традиції славетного запорізького козацтва поєднуватимуться з засадами сучасного фермерського господарювання. Засновниками Карбівської Січі стали козаки місцевої агрофірми “Обрій” та письменник, академік, генерал козацтва Богдан Сушинський.
Село Новокарбівка... Воно зринає на схилах розлогої долини мрійливим втіленням сивої давнини, степовим маревом олюдненої легенди про вічність і вищість “людини від плуга”, на якій завжди трималась і до віку вічного триматиметься згорьована, але свята українська земля.
Ще здалеку впадає у вічі блакитне плесо ставка, помережані невеличкими гайками левади та зеленаві килимки сільських вигонів... І ви постаєте перед цією степовою ідилією, як знесилений пустельник - перед рятівною оазою, щасливий від самого усвідомлення, що в світі все ще зберігаються такі осяйні, урбаністично незаймані куточки людського обітування. Втім, ідилія володарюватиме недовго, бо варто увійти в село, як перед вами окреслюються десятки полишених напризволяще – з розбитими вікнами зірваними дахами та поруйнованими стінами - хат, а потім люди покажуть вам давно і бозна наскільки зачинений фельдшерський пункт, руїни недобудованої школи, колись гамірний, а тепер остаточно осиротілий дитячий садок, а ще-колишній тік, і колишні ферми, і колись гомінкий клуб... І хто здатен пояснити, яка біда, яка орда пронеслися над цим блаженним селом, хто довів його, як і тисячі інших колись сповнених життя українських сіл, до майже цілковитого вимирання?
Отож і сповідь голови Новокарбівської сільради Надії Іванівни Бурдюженко, цієї мужньої жінки, проста і трагічна, як і буття її села: у межах сільської ради – сім населених пунктів, деякі з них віддалені від Новокарбівки на десять дванадцять кілометрів, загальна кількість населення ледве перевищує дев’ятсот осіб. Доріг нема, транспорту в сільради нема, пасажирського сполучення - якщо не рахувати благенький районний автобусик, що з’являється в селі тричі... на тиждень, нема; фельдшера – бодай одного на сім населених пунктів – нема, водогону нема, коштів нема...
А чи є якась реальна надія? Є. З’явилася. Кілька років тому на руїнах колгоспу “Батьківщина”, на тих жалюгідних рештках його, що залишилися по тому, як все, що можна було в цьому гинучому господарстві, за безцінь розпродали, розікрали, розтягли, поруйнували, пропили, фізично та морально занапастили, знайшлося на селі кілька, зі своїх, у землю цю укорінених, чоловіків, які, зібравшись якось надвечір, сказали собі: “Все: село і люди - на межі. А якось же треба рятувати себе, свої родини, село, занедбану землю, людей”. І вирішивши, що втікати не гоже, а збайдужіло споглядати, як гине їхнє древнє козацьке село – гріх, ухвалили створити фермерське господарство “Обрій”. А керівником своїм визнали Віктора Вікторовича Мазуренка.
Переповідати всю ту добре, до банальності, відому історію становлення фермерів, якої ми давно наслухалися від інших, – не буду. ...І про те, як місцеве, районне партчиновництво кістьми ладне було лягти, аби не допустити становлення фермерів; і як долали зневіру та підозри односельців, коли йшлося про передачу земельних паїв; і як сараною налітали комісії перевіряючи... Бо кого в наш час цим здивуєш, та й розповідь не для людей зі слабкими нервами. Скажу лише, що, слухаючи Віктора Вікторовича, його брата Василя Вікторовича, початкуючого підприємця від землі Анатолія Живору та їх однодумців, я не раз згадував давньоруського літописця, який , вражаючись міжусобицям та безладу, літописно вигукнув: “И кто сие не возплачет, и кто сие не возрыдает?!”
Але фермери вистояли. Навколо Віктора згуртувалися ініціативні, працелюбні люди: його брат Василь Мазуренко, підприємець, який пробує себе в бізнесі і в селі, і в Одесі, Анатолій Живота; підприємець з Одеси Олександр Топольський, механізатор Володимир Пасешнюк; майстер на всі руки, галичанин Василь Микитюк...
Віктор Мазуренко, кремезний, впевнений в собі і своїй справі чоловік, справжній - на вигляд і за вдачею - козарлюга, в оповіді своїй лаконічний:
- На сьогоднішній день наше фермерське господарство має 600 га орної землі, три комбайни та вісім тракторів. І хоч деякі з них ми збирали вже з механізаторського брухту, всі працюють, ніщо не простоює. І ще - маємо п’ять вантажних машин, та об’єднуємо 90 земельних паїв місцевих селян. Усі володарі паїв, усі працівники господарства, їх близько 80 осіб, а в збиральний сезон запрошуємо ще й працівників з інших регіонів – платню отримують вчасно і непогану, досі суттєвих скарг не було. А сіємо - пшеницю, кукурудзу, гречку, просо, горох... Те, що тут добре росте, що потрібне, що ми здатні обробити та збути і, звичайно ж, розвиваємо тваринництво.
Одна з рис Віктора Мазуренка, як господаря і керівника - він дуже чутливий до потреб села. І діє завжди швидко й рішуче. Ще недавно нерозв’язною проблемою Новокарбівки та навколишніх сіл і хутірців здавалася проблема хліба. Хто і звідки возитиме його, свіжого? А тепер у самому центрі села - своя пекарня, з сучасним обладнанням, хліб якої завжди смачний, свіжий і недорогий. Ще й додаткові робочі місця, і це - за вчорашнього суцільного безробіття. А як громаді бути без власної олійні? І вона вже діє. І мають свій тік. Свою крупорізку.
Найкрасивіша будівля в центрі села – це двоповерховий діловий центр фірми “Обрій”, в якому зосереджені й офіс підприємства, й кафе, в якому вас нагодують смачним борщем і в якому палає затишний камін роботи нащадка гуцульських майстрів, Василя Микитюка. А ще тут розташований магазин. І кілька готельних номерів, щоб приїжджі могли зупинитися там, не турбуючи сільську рідню. Та справа навіть не в цьому. Діловий центр, з його кафе-баром, сучасною музикою та каміном, став отим вогнищем цивілізації, до якого потяглися спочатку молодь, а тепер уже й літні селяни: зустрітися, погомоніти, випити гальбу пива.
До речі, про пиво, між нами, пивоманами... Саме пиво - тепер уже не проблема. Проблема полягала в тому, де роздобути під нього хвіст тараньки, а ще краще – гарну клішню рака? Почухали хлопці-фермери потилиці, позітхали в бік далекої, за сто п’ятдесят кілометрів, Одеси дивлячись, і за якихось сто метрів від кафе викопали невеличкий ставок, вода в який надходить із упорядкованого джерела, та навезли туди на розведення і підкорм хороших породистих раків.
Ще одна новина. Їх компаньйон, фермер з одеською пропискою Олександр Топольський, заповзявся зайнятись садівництвом. І минулого року на схилі долини понад ставом з’являються перші шість гектарів, із двадцяти запланованих, молодого саду. Коли ще там проростуть на молодих саджанцях перші плоди, а Олександр і Віктор уже придивляються, де б його спорудити свій соко-консервний комбінат, щоб запустити якраз під перший врожай.
А ось у цьому місці естетів газету прошу відкласти . Стривожилися селяни доброго десятка навколишніх сіл: люди добрі, що ж це робиться - по селах сотні корів, а на всю округу жодного бугая! Бодай якогось. А це ж значить, що приплоду корівки не дають, тварини нервують, надої спадають і взагалі, хтось же має над бідною скотинкою зжалитися. І - знову до Віктора Мазуренка: ти ж фермер, господар!
Помудрували хлопці і подалися до Одеси, до фахівців-селекціонерів, щоб, коли вже заводити бугая, то не миршавенького, а породистого. Грошей довелося викласти чимало, але тепер у ще недавно полишеній, напівзруйнованій колгоспній фермі виграє м’язами молодий породистий красень-бугай. Кличку йому придумували всім селом. А на конкурсі перемогла та, що хоч і з гумором, але по суті, - “Васька-Бабник”. Бугай спочатку був образився, а тепер звик і без приставки “Бабник” не відгукується.
А тепер відкрию карти. Як ви вже зрозуміли, в Новокарбівці я опинився невипадково. Це козацький край. Неподалік, на Південному Бузі, існувала славетна Бугогардівська паланка Запорізького козацтва, на землях якої сторожову прикордонну службу козаки поєднували з рибальським промислом, випасанням череди і табунів, усілякими майстровими справами. І всі тутешні села засновували козаки та нащадки козаків. Тож не дивно, що від дня появи фермерського господарства “Обрій”, Віктор Мазуренко його друзі й однодумці почали виношувати ідею організувати розбудову свого фермерського господарства на козацьких засадах, на козацький лад. Раніше, правда, все руки не доходили, казали собі: “Ось розбудуємо економіку, станемо на ноги, щоб перед людьми не соромно було, а тоді вже...
6 травня, напередодні 60-річчя Перемоги, у найшановнішому місці Новокарбівки – біля меморіалу загиблих на фронтах Другої світової односельців, Віктор та Василь Мазуренки, Віктор Паламарчук, Василь Микитюк, Володимир Пасешнюк, Анатолій Живора, Олександр Мажара, Павло Кесь, два брати – Владислав та Руслан Топольські і юний джура Олександр Топольський-молодший, ще кілька чоловіків прийняли присягу на вірність українському козацтву, перехрестилися на заступницю Новокарбівки, древню ікону “Тихвинської богоматері”, поцілували державний прапор України і були посвячені мною в козаки. Потім ще будуть посвяти, вже зараз, коли готувалася ця стаття, набралося з десяток нових бажаючих влитися в новокарбівське козацтво, але ці були першими. І в історії села, історії козацтва Одещини це залишиться на завжди.
Городовим отаманом Новокаарбівки було обрано хорунжого, директора агрофірми “Обрій” Віктора Мазуренка, який упевнений, що для його села та фірми козацтво – це не лише відродження традицій, але й відродження дисципліни, чесності, порядності і працелюбності; відповідальності перед громадою, перед побратимами-козаками, перед сільською громадою. Це відродження не лише козацтва, але й відродження українського селянина”.
Там-таки, на сільському майдані, біля меморіалу воїнської слави новокарбівчан, було проведено Установчу Раду козаків, на якій проголошено створення Карбівської Січі, основою якої стала агрофірма “Обрій”, а отаман-директором цієї Січі було визнано керівника фірми “Обрій” Віктора Мазуренка. За селом, на незаселеному березі Козацького ставу, ми обрали місце, де незабаром мають з’явитися: січовий частокіл, котеджі спортивний майданчик, пляж і причал з двома козацькими човнами-чайками.
Для школярів району та області це буде спортивно-оздоровчий козацький табір, в якому фізичне загартування поєднуватиметься з бесідами та “круглими столами” з історії козацтва, історії краю та України. А для козаків, незалежно від того, до якої саме козацької організації вони належать, це буде і база відпочинку. На якій карбівські січовики-фермери готові приймати побратимів з усієї України, і спортивна підготовча база. Тут працюватимуть тренери з козацьких видів спортивної боротьби і фехтування та кавалерійської підготовки, тут проводитимуть щорічні змагання з козацьких, і не лише, видів спорту. А вечорами – кінні прогулянки, козацькі запливи, козацька юшка біля вогнища, відбуватимуться регіональну козацькі зібрання і буде споруджено музей історії українського козацтва. Плануємо налагодити взаємини з козацтвами не лише України, але й Кубані, Дону, Придністров’я.
Й отаман-директор Січі та агрофірми “Обрій” не соромиться того, що історико-патріотичні поривання поєднуються в його власній душі та в душах колег-односельців ще й з суто діловими пориваннями: поява тут козацької бази відпочинку та спортивного табору – це ще й збут продуктів харчування новокарбівських фермерів і селян, це до сотні нових робочих місць, яких так бракує нині селянами, це відродження села і перспектива для випускників місцевої школи. І недарма на другому поверсі ділового центру фірми-січі так поспішливо обладуються кілька добре умебльованих готельних номерів, щоб діловим партнерам, які зацікавляться ідеєю Карбівської Січі, було де зупинитися, і з вікон яких вони могли б милуватися чудовим краєвидом – з розлогою долиною, Січовим садом та Козацьким ставом.
На своїй установчій раді козаки Карбівської Січі запропанували мені стати їхнім наставником і Почесним кошовим отаманом. Я не заперечував, святу справу робимо. А головне я вірю в ділову козацьку жилку цих хлопців, у козацький дух і козацьку душу цього села. Тому що бачив цих козаків у ділі, що відчував, з якою святістю сприймало чи не все село – посвяту своїх земляків у козаки. Впевнений, що перша в Україні - не умовна, не віртуальна, а цілком реальна та життєздатна - Карбівстька Січ незабаром стане невід’ємним атрибутом і символом всеукраїнського козацького руху в Україні, відродження українського козацтва, Почесним гетьманом якого, як відомо, є Президент України Віктор Ющенко, і що Карбівська Січ на Одещині стане дослідницькою моделлю для інших фермерських козацьких січей, і можливо, не лише України. Тож нехай вам щастить, козаки з Новокарбівки. Будьмо, гей!
