Колись дуже давно в гаю за назвою Ліцей, Арістотель просто неба навчав своїх учнів азів людської мудрості. І навряд чи давньогрецький філософ міг припустити, що згодом ліцеїв на землі з’явиться сила-силенна. Але так назвуть тільки елітні, престижні навчальні заклади, де й навчання, і виховання організовано на найвищому рівні. Інакше який сенс надавати собі таке вишукане та благозвучне ім’я! Згадалося про це, коли я, під’їжджаючи до Цебрикового, побачила потопаючий у зелені та квітах двоповерховий особняк аграрного ліцею. А поруч, як і в далекі часи, у затінку густих дерев, схилившись над відкритим капотом, щось докладно розтлумачував своїм учням майстер С.О. Дмитрієв.
Колись училищу пощастило – йому передали колишній райкомівський будинок із колонами й урочистим парадним входом. Відтоді багато води спливло, і чимало професій перебрали тут, навчаючи сільських фахівців. Але настав час, і педагоги знову стали перед дилемою: або безвихідна стагнація, або новий якісний прорив зі зміною статусу училища.
- Ми обрали останнє, - розповідає директор А.О. Горчев. – Хоча розуміли, на що зважилися, адже ліцей принципово відрізняється від рядового профтехучилища. Хоча б тим, що освітня планка тут набагато вища, а перелік сучасних спеціальностей обов’язковий.
Але прагнення виявитися в ролі першопрохідників, бути найкращими в районі, та й в області, було таке велике, що педагоги були ладні на все. Кожен із них засиджувався допізна у своєму кабінеті, вивчаючи всі новинки за своїми предметними циклами. Власноруч багато які викладачі оновили інтер’єр аудиторій. Та що казати, навіть підходи до училища та тротуари самі мостили, носячи відра з цементом і піском.
Почасти це можна пояснити й тим, що кожен у цьому селищі дуже дорожить своїм робочим місцем, не такий уже великий вибір тут у людей з вищою педагогічною освітою. Але позначається й інший чинник – ось уже понад десять років при кермі цього колективу стоїть надзвичайно енергійна і смілива людина – Анатолій Опанасович Горчев. Відмінник освіти України, депутат райради, що має досвід і викладацької, і господарської роботи.
Про його “пробивні” здібності вже ходять легенди. Кажуть, що він здатний відкрити будь-як двері до будь-якого кабінету. Але ж важливо не тільки до нього потрапити, але й одержати те, що необхідно. А от одержати у високих кабінетах сьогодні практично нічого. На жаль, і донині освіта фінансується за залишковим принципом, гроші дають тільки на зарплату та стипендію. Як же вдалося в лещатах такого безгрошів’я і навчальні корпуси відремонтувати, і комп’ютерні класи відкрити?
Звичайно, ліцей не обділений увагою, є й у нього друзі, помічники. Наприклад, народний депутат В.А. Калінчук допоміг заасфальтувати училищу двір. Дуже добре ставиться до цього навчального закладу, вважаючи його провідним у районі, голова Великомихайлівської райради С.П. Швець. Ну, а голова Цебриківської селищної ради Т.І. Матрос буває тут через день – багато які проблеми вирішують спільно.
Усе це так. Але якщо щиро, то педагоги розраховують насамперед на власні сили. Ставши ліцеєм, тут насамперед оновили перелік професій. Сьогодні в Цебриковому готують дуже затребуваних, зокрема й у сусідніх районах, фахівців із комп’ютерного набору. Коли в сусідньому, Ширяївському, комп’ютеризували управлінські служби, випускники ліцею були нарозхват. Але ж гроші на комп’ютери (сьогодні тут два класи) у ліцеї заробили самі. Зрозуміли, що ходити просити, вибивати – не найкращий варіант. Зібрали вирощений на 172-х гектарах врожай зернових, соняшнику, продали та купили модерну техніку.
В одному з таких класів я й застала Івана Красняника, який разом із викладачем – методистом Оленою Ярославівною Перхун розшифровував одну з програм. Ні, Іван не збирається присвятити себе цій справі, йому більше до душі електротехніка, він уже здобув права, навчився водити автомобіль. Але негоже ліцеїстові відставати від прогресу, не розбиратися в інформаційних термінах. У цьому і зміст нового статусу, що зі стін ліцею виходять високоосвічені фахівці, які досить вільно орієнтуються у світі сучасних технологій.
На відміну від інших ПТУ, перелік професій у ліцеї не такий вже й великий: механізатори, комп’ютерники й електромонтери. Але рівень підготовки такий високий, що у випускників немає проблем із працевлаштуванням. Майже у всіх господарствах району трудяться вчорашні ліцеїсти. У свою чергу, фермери охоче посилають сюди навчатися своїх дітей. На тракториста-механізатора навчається Федя Мельник із фермерської родини. Дослухався до поради свого батька і Вітя Степаненко, що вже закінчив ліцей і навчається в аграрному університеті.
Ще одна характерна подробиця: ліцей облюбували відмінники, медалісти місцевих шкіл. Якщо ви їх запитаєте чому, то почуєте ту саму відповідь: навчатися тут престижно! Буквально світиться від своїх удач і успіхів Руслана Ільчак, майбутня операторка комп’ютерного набору. У неї, відмінниці, був чималий вибір, але вона зволіла Цебриківський ліцей. За її словами, у Руслани з’явилося друге дихання: беручи участь в обласних олімпіадах, вона неодмінно посідає перші місця. Одне слово, за якісь два-три роки ліцей не тільки підтвердив своє нове ім’я, але й здобув справжній авторитет серед місцевих школярів.
У цьому неважко було переконатися, побувавши на дні відкритих двер, що став своєрідним іспитом на престиж. Сюди прибули учні всіх шкіл району, і навіть із ширяївських сіл. Потрібно було бачити, з яким захватом хлопці оглядали кабінети, лабораторії, майстерні, напхані всілякими посібниками та технікою. Приїхав і голова Великомихайлівської райради С.П. Швець, який виступаючи перед молоддю, зробив невеликий екскурс в історію. Адже серед випускників ліцею чимало відомих, шановних фахівців. Наприклад, В.І. Петренко сьогодні очолює “Богунівську еліту” - одне з найкращих господарств Іванівського району.
Побували на святі й батьки учнів. Відтепер, відправивши сюди своїх дітей, вони можуть бути спокійні. Завдяки, знову ж таки зусиллям майстрів і викладачів, у ліцеї упорядковано гуртожиток на 80 місць. Тут є і побутові кімнати, і зала для відпочинку, і телевізор. А коли на сцену районного клубу ліцеїсти вийшли з піснями й танцями, гості взагалі розгубилися – може, у ліцеї ще й артистів готують?.. Завершилася зустріч святковим обідом у їдальні, де учні щиро ділилися своїми планами та враженнями.
- Тут навчалися мій батько, дядько, а сьогодні навчається мій брат, - розповідає Сашко Жарюк із Новосвітівки Ширяївського району. – Кращого місця для здобування професії наша родина механізаторів не знає. Про своє бажання стати ліцеїстами сказали Вікторія Чупа з Цебрикового, Ігор Тищенко з Новопетрівки.
Отже, авторитет уже працює на цей колектив. І можна, як то кажуть, вповільнити темп, розслабитися, але в освітній сфері це неможливо. Тут ніколи не буває остаточних перемог, щодня з’являються нові питання та проблеми. Добре що є з ким них вирішувати. Директор має чудових помічників – однодумців. Це заступник директора Н.В. Мадрига, майстри та викладачі А.Ю. Войнов, О.Т. Страхульская, В.С. Сосновський, Г.О. Таран, О.В. Юрченко, В.І. Макарчук, М.І. Домбус та інші.
У найближчих планах газифікація всього ліцею, поки що газ підведено тільки в один корпус. Має потребу в оновленні й машинно-тракторний парк – трактори та комбайни тут іще радянських часів. Не завадила б учням і власна актова зала – ось би де розгорнулися юні таланти. Мають намір упорядкувати і територію, прилеглу до гуртожитку. Ніхто з педагогів не сумнівається, що все задумане буде реалізовано. Адже в ліцеї вміють працювати на перспективу.
