З року в рік селяни чекають позитивних змін, але їхні сподівання не справджуються. Реформування, замість поліпшення, ускладнило становище у сільському господарстві. Як вийти з кризи? Як допомогти селу та його багатостраждальним трудівникам? Своїми думками з цього приводу ділиться Георгій Гаврилович Чиклікчи - голова СВК «Дружба» і райради сільгосппідприємств Саратського району, депутат Одеської обласної ради.
Хто винен?
У сільському господарстві останнім часом ситуація загострилася. Насамперед, це пов'язано зі спробою нав'язати нам, сільгоспвиробникам, дешеві ціни на сільськогосподарську продукцію. Хоча ціни на інші життєво важливі для розвитку сільського господарства товари постійно зростають. Зокрема, значно зросла вартість мінеральних добрив, ПММ. Крім того, кредити, за низькими відсотковими ставками, які уряд обіцяв, не відбулися: комерційні банки відмовилися їх надавати.
Становище склалося серйозне, якщо не сказати критичне. Про це на недавній зустрічі з міністром аграрної політики О. П. Баранівським в Одесі говорили керівники фермерських господарств, великих сільгосппідприємств, інші трудівники галузі. На сьогоднішній день за статистикою всього 20 відсотків господарств в Україні тримаються на плаву, інші 80 відсотків зазнають труднощів в усіх напрямках господарської діяльності, зокрема, щодо видачі заробітної плати.
Ситуація, що виникла у зв’язку з мінімальною заробітною платою у 300 гривень, викликала бурю обурення. Суть така, що, не виплативши мінімальної заробітної плати, автоматично потрапляєш під звинувачення прокуратури та слідчих органів як керівник, який не забезпечив виконання законодавчих норм. При цьому мало кого цікавлять можливості господарства, інші обставини.
Свою думку з приводу становища, що склалося, і бачення виходу з кризи я висловив на засіданні обласної ради сільгосппідприємств і на зустрічі аграріїв Одещини з міністром аграрної політики О. П. Баранівським, яка відбувалася за участі губернатора Одеської області В. П. Цушка, представників керівних органів області. Проблеми, які я порушив у своєму виступі, на мій погляд, дуже важливі - не розв’язавши їх, далі господарювати практично неможливо.
Що робити?
По-перше, варто звільнити від сплати прибуткового податку натуроплату й оплату за оренду земельних паїв. Не можна, видавши пенсіонерам зерно, одразу вимагати з них прибутковий податок. І якщо ми хочемо сьогодні забезпечити рівень мінімальної заробітної плати, то повинні зарахувати натуроплату у вигляді зарплати. Це не суперечить умовам колдоговору, укладеного між адміністрацією СВК та профкомом.
Але оскільки натуральна оплата оподатковується , багато хто намагається не показувати її. Показана, в основному, натуральна оплата, яка у даних ЦСУ проходить як грошова. А натуральну, як таку, не показують взагалі, і її за оплату не вважають.
Але ж село не може обходитися без зерна, без інших видів натуральної продукції. Крім того ,у селі просто немає такої грошової маси, щоб забезпечити виплату заробітної плати. У той же час ми в будь-якому випадку видаємо натуральну оплату, а те, що вона не враховується як зарплата, звичайно, неправильно. Все це потрібно розв’язати в межах закону, щоб натуральна оплата зараховувалася як заробітна плата. І хоча б на перший випадок звільнити селян від сплати прибуткового податку на отриману натуральну оплату.
Точка відліку – гектар землі
З 1 січня поточного року уряд ухвалив рішення зменшити фіксований податок для сільгоспвиробників, збільшивши у той же час до 9 відсотків відрахування від заробітної плати до Пенсійного фонду. У результаті багато хто, зайнятий у сільгоспвиробництві, не показували заробітної плати. Фермерські та інші господарства, знову виявилися у вигідному становищі, тому що не роблять відрахувань до Пенсійного фонду. І їм ще зменшили фіксований податок. Моя думка така: складаючи податкову сітку для сільгоспвиробників, потрібно виходити з 1 га землі з врахуванням загальної земельної площі. Припустімо, якщо, СВК «Дружба» орендує 6000 га землі, то повинне заплатити податок за цю площу. До цього земельного податку (а він повинен бути єдиним) включити всі види податків і відрахувань - до Пенсійного фонду, на соціальні потреби тощо. Якщо фермер сьогодні орендує 100 або 2000 га землі, то і повинен заплатити податок відповідно. А поки що «гра» , яка ведеться сьогодні з податками, не на користь великим сільгосппідприємствам і призведе їх до неминучого розвалу. Хоча всім зрозуміло: великі сільгосппідприємства потрібні як повітря, і потрібно думати про те, як їх зберегти. Це чітко прозвучало у виступах міністра аграрної політики на зустрічі з депутатами Верховної Ради. Політика дроблення землі і господарств призвела до різкого скорочення виробництва сільгосппродукції. І не секрет, що продовольча безпека країни у критичному стані.
Хочу підкреслити, якщо ми прагнемо до європейського рівня, який передбачає дотацію у сільському господарстві у вигляді пального, добрив, грошових компенсацій, (а ці дотації йдуть з розрахунку на гектар землі), то і самі повинні будувати свою політику, виходячи з розрахунку на гектар орендованої землі. Поки ми цього не зробимо - порядок у сільському господарстві не наведемо.
Зберегти партнерство з державою
Завдання збереження партнерських відносин з державою актуальне. Немає сьогодні країни, де влада не працювала б зі своїми сільгоспвиробниками. A ми працюємо наосліп. Вирощуємо продукцію, не знаючи, чи потрібна вона державі. У нас немає жодного контракту з державою, будь то зерно, свинина тощо. Тому питання стоїть гранично конкретно: чи потрібна державі продукція, яку ми вирощуємо, і що їй потрібно взагалі? Це сьогодні хвилює всіх сільгоспвиробників.
- Давайте не будемо вирощувати кукурудзу, тому що не потрібна вона цій країні, - сказав один з керівників фермерського об'єднання, який виступив на засіданні ради у Києві. - Виростили мільйони тонн, і лежить зерно у складах, псується. Це ж нерозумно, адже собівартість кукурудзи набагато вища, ніж пшениці, а коштує вона сьогодні у півтора раза дешевше. А чи потрібна державі пшениця? Теж, мабуть, не потрібна. Якщо ж нашій державі хоч щось потрібно, якийсь певний вид і обсяг продукції, давайте створимо квоту, розподілимо її між виробниками і працюватимемо за цією квотою... На жаль, у нас цього немає. Тому поки не буде прийнято держконтракт або інший варіант взаємодії з державою на партнерських засадах, нам важко буде далі працювати.
Крім того, відсутність держконтрактів «породила» прошарок, який займається купівлею-продажем сільгосппродукції і одержує левову частку прибутку від реалізації цієї продукції. Він перетворився у монстра, що володіє колосальними обсягами неврахованих, тіньових грошей. Ця грошова маса готівкою крутиться без обліку державних структур. І такий бізнесмен може сплачувати 170 гривень єдиного податку, володіючи мільйонами гривень готівкової грошової маси. Якби ми мали, як в усьому світі, чіткий держконтракт з державними структурами, наприклад, щодо держрезервів, ці прибутки одержували б сільгоспвиробники, тому що прошарок був би не потрібний. Але сьогодні ні на один кілограм зерна, молока, м'яса, іншої продукції немає конкретного договору на постачання, немає квоти у державі. А такого бути не повинно. Таке становище, коли всі навколо жирують на купівлі-продажу продукції, за винятком тих, хто потом і кров'ю її вирощує, ніяк не можна вважати нормальним.
Село «вмре» без фінансування
На селі склалася украй важка ситуація у соціальній сфері. Сільські населені пункти, у яких мешкає 40 відсотків населення країни, просто полишені напризволяще. І поки не розв’яжеться питання фінансування, цей руйнівний процес триватиме.
Сьогодні села вимирають. Я побував у Житомирській, Чернігівській областях і побачив таку картину: довели до села газ, а в селі нікого немає. Немає кому радіти перспективі, оскільки навколо зруйновані будинки. Ця ситуація характерна для більшості сіл України. Навіть сильні села не в змозі поодинці справитися зі своїми проблемами. Тому, без розв’язання питання фінансування соціальної сфери через бюджет, село приречене на вимирання.
Сумні наслідки руйнування системи професійно-технічної освіти. Хто готує водіїв, трактористів, комбайнерів, токарів для сільського господарства? І хто працюватиме на землі? І що ми даємо сьогодні землі, щоб одержувати врожаї? Гною немає, тому що тваринництво знищене, мінеральні добрива коштують дуже дорого. Ґрунт втрачає гумус, через 20-30 років тут буде пустеля. Щоб придбати добрива і внести під врожай, багато господарств взяли важкі кредити. Заплативши за добрива, наші сільгоспвиробники не можуть їх одержати. А восени ж кредити доведеться повертати...
Що хочуть, те й роблять
Ситуацію з кредитуванням сільського господарства комерційними банками взагалі вважаю некерованою. Я вже згадував про пільгові кредити, обіцяні урядом сільгоспвиробникам під 17 відсотків. Коли міністр аграрної політики заявив на зустрічі, що господарства одержали пільгові кредити, ніхто з представників регіонів України цього не підтвердив. Виявилося, що всі комерційні банки видавали кредит під 22 і навіть 25 відсотків! Ніде у світі немає такої високої процентної ставки. Представник з Харкова у своєму виступі запропонував на урядовому рівні укласти договір з іноземними банками, які фінансували б нас під 5-7 відсотків, як фінансують своїх. Можливо, тоді наші банкіри зрозуміють, що не можна без кінця краю наживатися на бідах сільгоспвиробників, заробляти величезні гроші на порожньому місці, будувати офіси у європейському стилі і жити, приспівуючи, за рахунок інших.
Досі ми не можемо знайти правду щодо банку «Україна». Крім того, що він не видав клієнтам гроші , які були на поточних рахунках і депозитах, незрозуміло, куди поділися й акції, власниками яких були сільгосппідприємства. Де ця грошова сума? Будинки і споруди банку – власність сільгосппідприємств – здані в оренду або продані. Свого часу було створено комісію депутатів Верховної Ради, яка цим займалася. Але для нас так і залишилося нез'ясованим, куди поділися наші гроші? Були у трудівників і в господарств певні заощадження - банк «лопнув», і вони розчинилися у загальній масі капіталу купки бізнесменів, які взяли п'ять мільярдів гривень кредитів під гарантію Кабінету Міністрів України і не повернули їх. Сьогодні ідеться про те, щоб створити Земельний банк, зернову біржу та інше. Скажу так: у нас був банк «Україна», - що з цього вийшло, ми всі добре знаємо. Тому потрібно не новий створювати, а повернути колишній банк з усіма активами і майном. Потрібно притягнути до відповіді людей, які під гарантії Кабміну забрали і розбазарили наші гроші. Хіба таке можливо в якій-небудь іншій країні?
А для селян грошей немає
Ще один момент, що характеризує ставлення уряду до сільських трудівників. Сьогодні господарство перераховує гроші до Пенсійного фонду, щоб забезпечити виплату пенсій працівникам, які пішли на заслужений відпочинок за пільгами – у 50 і 55 років. У держави немає коштів платити їм пільгову пенсію, хоча вони це, справді, заслужили. Наприклад, доярка, яка протягом 20 років щодня вставала о 4 годині ранку й за будь-якої погоди йшла на ферму, або механізатор, який відпрацював 25 років на тракторі. У той же час працівники внутрішніх справ, які виходять на пенсію у віці до 40 років, одержують від держави солідну пенсію. Треба врахувати й інший момент: у СВК відрахування на виплату пенсій цієї категорії пенсіонерів робляться за рахунок працюючих. Але якщо працюючий одержує 140-150 гривень на місяць, то пенсіонерові-пільговикові відповідно до постанови потрібно виплачувати по 300-400 гривень? Чому ж цю пенсію не платить держава? Навіщо вона нагородила такою «радістю» працюючих людей?
Свої інтереси самі захищатимемо
Саме життя підтверджує, що проблеми сільського господарства потрібно розв’язувати на урядовому рівні, рівні Прем'єр-міністра, Президента України. Хтось же повинен відповісти за вчинене у цій державі – за зруйновані господарства, спорожнілі села, зубожілих людей, за політику «реформування», за всі справи, які призвели наше сільське господарство до нинішнього становища. Настав час, щоб все стало на круги своя. Необхідно об’єднувати селян – вони роздроблені. Специфіка роботи в сільських трудівників така: сьогодні потрібно сіяти, завтра – збирати. Страйкувати ніколи. Але потрібно і самим селянам свою політику, ставлення до себе змінювати, тим більше, що у нас навіть немає своєї партії, яка б відстоювала інтереси селян.
Колишня Аграрна партія об'єдналася з Народною, розчинилася в ній. Тому ми сьогодні повинні самі заявити про себе, порушити питання перед урядом і Президентом, що так далі жити селу не можна. В усьому цивілізованому світі сільське господарство живе за рахунок дотацій від держави – їсти хочуть всі, і всією громадою «витягують» сільське господарство. А нам кажуть, що це наші проблеми. Так не повинно бути. Тому ми хочемо дати нашій раді сільгосппідприємств, Всеукраїнській спілці якнайбільше повноважень, щоб вона була не лише громадською, але і політичною організацією,що репрезентує аграріїв з усіх регіонів України, а вони про біди сільських трудівників знають не з чуток і зможуть відстоювати наші інтереси на будь-якому рівні. Іншої організації, яка могла б захистити інтереси селян, у нас немає.
