Не дай нам, Господь, дожити до тих днів, коли справдяться слова “безцінний, як… вода!” Так-так, звичайна, ота, що з водоводу, а кому пощастило більше, то й з артезіанки чи з джерельної кринички, питна вода. І коли, відкриваючи засідання прес-клубу реформ “Порто-франко” начальник управління екологічної безпеки Одеської міськради професор Б.В. Киндюк сказав, що незабаром може статися так, що в незамінності своїй вода виявиться дорожчою за хліб, ніхто з присутніх журналістів, як перебільшення чи публіцистичну метафору, це не сприйняв. Тим паче, що вже зараз дехто з науковців прогнозує: незабаром у деяких країнах та регіонах ціни на… питну воду можуть коливатися так само, як зараз ціни на пальне.
Та й керівник прес-клубу, старий незламний газетяр Анатолій Станчев не приховував, що звести під одним дахом журналістів та науковців його змусили поширювані містом чутки. Відтак основна тема засідання: “Наскільки вмотивовані чутки про незадовільну якість артезіанської води та наскільки придатна для вжитку водовідна вода”. Саме це мереживо питань й обговорювали в журналістськім колі головний гідролог підприємства “Причерноморгеологія” Валентина Тюреміна, виконавчий директор малого підприємства “Ротор” Геннадій Артюшенко, представники Південноукраїнського екологічного центру, фірми “Інфоксводоканалу” та НДІ медицини транспорту.
Ще до початку цього дійства на столі, за яким мали сидіти водоканальні фахівці, стояв бутиль з водою, значну частину якого займав ядучий на колір осадок. Досить було глянути на нього, щоб перехреститися: “Боже, й ми оце п’ємо?!” Та виявляється, що в окремих районах області ми п’ємо ще й не таке. І наше щастя, що ми не знаємо, що ми насправді п’ємо. Ось чому деякі факти, що засвідчені були “прес-анонсом” та виступами фахівців, лунають, як вирок: вода, яка надходить до кранів одеситів, не відповідає міжнародним стандартам і з часом тільки погіршується. Причини? Безмірне забруднення річки Дністер, на берегах якої тепер господарюють Україна та конфліктуючі між собою Молдова і бунтівне Придністров’я, і яка, отже, не має ні реального господаря, ні реального плану свого захисту. А ще – зниження ефективності засобів очистки води, в міру того, як ця вода забруднюється. Тобто, простіше кажучи, забруднення стає таким багатокомпонентним та інтенсивним, що існуючі досі засоби просто виявляються неефективними. І, нарешті, вторинне забруднення питної води… каналізаційними стоками. Пробачте, скажете ви: а при чому тут каналізаційні стоки? А при тому, що не буває дня, щоб в якомусь районі міста та не прорвало каналізаційну трубу і водогін. Вдумаймось: 85 відсотків нині діючих труб знаходяться на стадії цілковитого зношення. А,отже, латати їх і далі вже, по суті, нема сенсу.
Не менш складна ситуація в південних районах області. Сьгоднішній Дунай виправдовує своє визначення: “каналізаційна труба Європи”, яка несе в собі всю таблицю Менделєєва в якості забруднювача. Існує проект, пов’язаний з розробкою в якості питних джерел придунайських озер, який значно допоміг би, скажімо, Болградові, де ситуація просто-таки загрозлива, бо, розташований на березі величезного озера він виявився “без води посеред води”. Але ця програма, як і буріння системи свердловин та будівництво водогонів для них, - потребують значних коштів, які слід виділяти вже зараз.
Ситуація з артезіанською водою в Одесі більш обнадійлива. Якщо в 60-ті роки ХІХ ст. в місті діяло 8 свердловин, то з 1950 по 2000 роки пробурено й нині функціонує 189 свердловин, вода в яких добувається з так званого верхньосарматського горизонту. Крім того, останнім часом в місті з’явилося 16 бюветних комплексів, кожен з яких розташований в парку чи сквері, приблизно за кілометр від потенційного джерела забруднення.
Одразу зауважу, що артезіанки та бювети набувають стратегічного значення для міста, оскільки можуть слугувати альтернативним водопостачанням в разі, якщо вийде з ладу водогін або станеться техногенна екологічна катастрофа в районі Дністра. До речі, навіть цю “сарматську” воду доводиться очищувати через механіко-каталітичне фільтрування, озонування, адсорбцію на активованому вугіллі і т.п. За висновками НДІ медицини транспорту, артезіанська вода, яку ми п’ємо в бюветах, антропогенних забруднювачі не має. Ця лабораторія та лабораторія “Інфоксводоканалу” проводять моніторинги якості води, під час яких визначаються наявність фекального забруднення, індекс бактерій групи кишечної палички, наявність патогенних організмів, індекс синьогнійної палички… Але навіть цю, придатну та відповідну ГОСТам “питну воду”, сарматну артезіанку лікарі рекомендують вживати лише в кип’яченому вигляді.
Одначе й існування бюветів викликає в журналістів і городян низку запитань. Перше. Хто господар цих бюветів? Не встигли жителі поближніх до Прохорівського скверу будинків натішитися появі “свого” бювету, як він вийшов з ладу. Ось уже зо два місяці ініціативна група спраглих бюветників намагається з’ясувати вже навіть не те, хто зможе відремонтувати бювет, а кому він належить, хто господар. І не може. В одній інстанції кажуть: “Звертайтеся до “Інфоксводоканалу”, це він орендатор водогону, він відповідає за експлуатацію”. Але представник “Інфоксводоканалу” запевнив: нам цей бювет не передавали, нехай спочатку місто розрахується за електроенергію. Начальник управління екобезпеки міста повідомив, що розглядається варіант передачі бюветів під крило наших комунал-ЖЄКів. Але це викликало обурення серед журналістів: ці ЖЕКо-ДЄЗо-комунали вже настільки дискредитували себе в очах населення, настільки виявили свою непридатність до господарювання, що віри їм нема. Погубили житло, погублять і бювети. А господар має бути. Причому, реальний. У кожного бюветного комплексу зокрема.
Ще одна проблема: чи з’являться в місті нові бювети? Грошей, як завжди, в міста нема. Але збудувати ще один бювет, “Вузівський”, міські достойники все ж таки обіцяють. Існує також намір створити бюветний комплекс в місті Болграді, що було б порятунком для тамтешніх городян. Жваво обговорювалася і ще одна ідея, яка з’явилася, як я зрозумів, в головах “інфоксводоканальців”: створити низку бюветів, в які запустити кранну воду з нашого водогону, але належно очистивши. Одначе після всього того, що ми почули про нашу воду з крану, жодна душа цю ідею не сприймає. Принаймні, пролунала вона абсолютно непереконливо. І, нарешті, запитання, яке хвилює всіх одеситів: чи не вичерпуються запаси сарматського горизонту наших артезіанок? Фахівці стверджують, що все гаразд. Добова норма забору води становить 5 кубометрів води, а місто споживає в межах 4,5 кубів, тобто надмірного виснаження не відбувається, триває природне поповнення горизонту, вода в якому очищується завдяки сірій глині, глині блакитній з прошарками піску, черепашнику та вапняку, тобто надійним, самою природою витвореним, фільтром. Тож ходімо до бюветів, як до святих джерел, і так само, як святині, бережімо їх.
