Імамвердієв Насімі Алікбер Огли, вже другий рік займається виробництвом хліба у Любашівському районі. Починав із випікання 200 буханців на добу. Тепер потужність цеху сягає трьох-п’яти тисяч штук. Розширився й асортимент. Нині тут освоєно 30 видів хлібобулочних виробів.
Створено 14 робочих місць. До речі, крім заробітної плати, працівники цеху щоденно одержують безкоштовно від 1 до 3 буханців хліба. В залежності від розмірів сім’ї. А ще іноді господар видає своїм робітникам борошно, масло, цибулю, картоплю, які купує за власні кошти.
Хоча виробництво вже добре налагоджене, в цеху триває реконструкція, розширюються площі. Відчувається, що господар прагне більшого.
– Чого саме?
– Напевне, моє бажання вас здивує. Будучи кандидатом філософських наук, я хочу продовжити навчання в Академії державного управління при Президентові України.
– Навіщо це вам?
– Хотів би піти на державну службу. Я переконаний, що мій рівень знань, досвід, розуміння поточного моменту, могли б прислужитись розвиткові бодай одного регіону. Хіба ж це нормально, що у більшості населених пунктів відсутні пристойні дороги, люди не мають роботи, засобів для існування. А ми ж живемо у ХХІ столітті.
– У Вас є свій “рецепт” виходу з такого становища?
– Авжеж. Інвестиції. Взагалі-то Україна використовує їх. Але як? Приїхав, скажімо, солідний інвестор із Туреччини. Йому пропонують Київ, Одесу, Харків. А чому не Любашівка, Іванівка чи Саврань?
Я вважаю, що країна в цілому зможе стати розвинутою, економічно міцною державою, якщо будуть самодостатніми, заможними невеликі селища, села. Інакше мова про європейський рівень, то лише блеф.
Я підтримую Ющенка. Він сильний економіст. І чекаю від нього великих змін.
– А Ви знаєте, що нерідко місцеві жителі дуже неоднозначно ставляться до інвестицій із-за кордону?
– Доводилось чути. І це мене дивує, як люди не розуміють, що все збудоване, створене американцем, турком, азербайджанцем, у будь-якому разі залишиться тут, на українській землі. Навіть в разі припинення співпраці, нерухомість ніхто не забиратиме.
– Але ж у селах основним засобом виробництва є земля?
– Так. Тож хіба буде погано, якщо знайдеться інвестор, який не дасть заростати бур’янами родючі українські чорноземи. А згодом ще й побудує якийсь переробний цех.
Взагалі, я вважаю, що аграрна реформа, яка справді була потрібна в Україні, пішла не тим руслом. Ну, роздали людям землю. А що далі? В переважної більшості ж землевласників немає ні техніки, ні грошей. Тобто формально маючи земельні наділи, селяни залишились бідними і безпомічними. На мою думку, під час приватизації землі мали бути передбачені довгострокові, безпроцентні, або хоча б якісь пільгові (тобто з низькими відсотками) кредити. В усьому світі сільгоспвиробники підтримуються державою. Тільки не якимись дрібними подачками, а узаконеними на державному рівні стабільними цінами на сільгосппродукцію та дуже низькими податками.
– А ще, напевне, не треба було одразу розвалювати все що було?
– Авжеж так. Ось у нас в Азербайджані, наприклад, в ході реформування аграрного сектору задля експерименту в одному Ісмайльському районі зберегли колгоспи. На сьогоднішній день там всі мають пристойні квартири, машини, всюди хороші дороги, на високому рівні надаються комунальні та побутові послуги.
– Ви прихильник колгоспів?
– Як вам сказати... Ні. Не обов’язково колгоспи. Землевласники можуть обирати будь-яку форму господарювання. Та переконаний в одному: самотужки працювати на двох, п’яти чи навіть і 30 гектарах землі не ефективно.
– Але ж ми бачимо, що більшість власників земельних паїв здають свої наділи в приватні, фермерські господарства, сільгосптовариства.
– Це так. Але при такому підході збагачується одна людина, або невелика група. Решта ж, крім невеликої орендної плати, нічого від своїх наділів не мають.
Є чимало випадків, що землі взагалі стоять пусткою, заростають бур’янами. Хіба це нормально?
– В чому ви вбачаєте вихід?
– Ще раз кажу, в інвестуванні!
– Але є вже приклади, коли люди, які живуть в містах, і вкладають гроші у сільгоспвиробництво, дбають тільки про швидкі прибутки. Тобто висівають лише соняшник та зернові культури. Таким чином, порушуються сівозміни, земля виснажується. А така галузь як тваринництво взагалі ліквідовується.
– Так, при укладанні договорів з інвесторами мають оговорюватись такі питання, як збереження культури землеробства, створення робочих місць, соціальний захист працюючих, а ще будівництво доріг, розвиток соціально-культурної сфери. Ну, звичайно, щоб привабити інвесторів, потрібно на перших п’ять років звільнити їх від податків. Тільки тоді буде позитивний результат. Працюючи по-старому, не можна досягти європейського рівня розвитку.
– А скажіть, будь ласка, чому ви особисто вирішили зайнятись саме виробництвом хліба?
– Найперше тому, що хліб – універсальний продукт. А ще я вважаю, цю справу найблагороднішою. Багато хто в наш час відкривають бари, ресторани тощо. Для мене це не підходить. У цих закладах розпивають спиртне. Часто бувають сварки, бійки. Це не для мене. Відкриваючи цех, я мріяв про добру справу. Тепер, коли тут вже налагоджено виробництво, і я можу його залишити на своїх спеціалістів, мені хочеться зробити щось більше для цієї країни. Боляче дивитись, що дуже талановитий, гостинний та працьовитий народ, живе так погано.
Любашівський район
