У липні виповнюється сто днів, як Березівську районну державну адміністрацію очолив Анатолій Ладиненко
– Найбільший біль сьогодні – це земля, – розповідає Анатолій Володимирович. – Правда, у кожному районі він болить по- своєму. Коли я прийшов на цю посаду, то визначив, як кажуть, напрям основного удару. Насамперед, став вивчати громадську думку. Вислуховував усіх.
А люди йшли. Тому що для них було важливо, щоб нове керівництво знало їхні біди. Зрозуміло, були і такі, хто новій владі не вірив, і такі, хто вимагав змінити все й одразу. Але все ж чимало було тих, хто розумів, що для змін потрібна тяжка спільна робота.
Ці дні відкритих дверей багато чого мені дали. Насамперед, в розумінні проблем, пов'язаних із землею.
Район наш по суті своїй депресивний. З тієї промисловості, що була у минулому, мало що залишилося. Відійшов у спогад, наприклад, харчокомбінат, який давав 70 відсотків районного бюджету, а продуктами своїми забезпечував всю округу в радіусі двохсот кілометрів. Комбінат значився в міжнародному каталозі. Про інші підприємства, які входили в нашу промисловість і говорити не варто.
Словом, аграрний район. А земля для аграріїв – найважливіше. І тут від морального боку справи нікуди не дітися.
У нас є наділи, оформлені, начебто законно, на дружину, кума, брата, свата. Епідемія захопила і державних службовців, які оформляли свою землю на родичів. На мій погляд, це аморально.
Ще один бік справи. В зиму три роки тому входили 25 тисяч незораних гектарів. Зараз землю розбирають, цей клин скоротився в п'ять разів.
– Розумію, інвестори потяглися до вашої землі.
– Так, тому що відчули, що вона може давати віддачу. У Петрівці був колгосп імені Чапаєва. Він розвалився, став банкрутом. Туди прийшла Миколаївська агроакціонерна компанія. Інвестори взяли ці паї.
У колишньому колгоспі імені Посмітного гуляло кілька сот гектарів землі. А земля там, як говорив Макар Онисимович, така родюча, що її цілувати потрібно. І туди приїхали інвестори, обробили цю землю, є в них і чим врожай збирати. Адже головне – земля повинна приносити прибуток.
Ми перевіряли, хто як користується землею. Однак до комісії ввійшли і ті, хто використовує її незаконно. Ну, і зрозуміло, був тихий саботаж. Я сам три вечори підряд ананалізував, що до чого. І змушений був підготувати документи, щоб чиновник, який відав земельними проблемами, звільнив свою посаду.
– Наскільки я знаю, у вас чимало господарств-банкрутів.
– Уявляєте, дванадцять з більш ніж сорока. Щоб погасити борги, передавали справу до арбітражного суду. Він призначав свого арбітражного керуючого, щоб той, продаючи майно, гасив заборгованість. Однак, якщо вірити інформації, яку я маю, то комбайн продавали на рівні 400-500 гривень! Замість того, щоб продати його з аукціону і повернути борги і по заробітній платі, і кредиторам.
Я попросив наших правоохоронців перевірити цю інформацію. Якщо вона підтвердиться, буде порушено кримінальну справу.
Розпродали техніку в колись знаменитій на всю країну машинно-тракторній станції імені Т.Шевченка. І відоме господарство імені П. Ведути теж стало банкрутом. Я цими днями довідався, що плити, якими був перекритий їхній дуже гарний винний льох, вивезли у невідомому напрямку.
Коли будете на нашій Вікторівській птахофабриці, подивіться на її корпуси, що стоять, як після війни. Там одні димоходи залишилися. І, найголовніше, неможливо відшукати господарів. Але я знайшов теку з документами і передав міліції, щоб розібралися з цією історією до кінця. Поки що три кілометри чавунних труб здали в металобрухт. Так виникає питання, чи контролюємо ми те, що тут відбувається, чи ні? Я хочу, щоб був порядок, щоб господарювали нормальні люди, які вболівають за підприємство.
На тій же Вікторівській птахофабриці один з господарів – киянин. Він тільки дивіденди одержує, а в розвиток нічого не вкладає. Фабрика зараз не працює. Іншими словами, діє схема, яка дозволяє розбазарювати підприємство. Я зустрічався з нашими місцевими правоохоронцями, і можу сказати, що деякі з них працюють у стилі колишньої влади.
Втім, є зміни на краще. З 2004 року почали складатися позитивні тенденції в оновленні сільгосптехніки. Придбали сімнадцять тракторів, шість комбайнів і багато чого іншого. У нинішньому році ця тенденція триває. У першій половині нинішнього року купили дев'ять тракторів і ще на десять дали заявку. Закупили п'ять зернозбиральних комбайнів. Я вже говорив, що інвестор відчув, що можна вкладати гроші і одержувати прибуток.
В основному, техніка розрахована на великі площі. І результат там, де колективне господарство. А фермер може одержувати добрий врожай, якщо в нього буде японська міні-техніка. Хоча і в цьому правилі є винятки.
Разом з тим у нас клин одноосібників збільшився останнім часом до 20 тисяч гектарів. При цьому зростанні виникає проблема, пов'язана з тим, що не кожен одноосібник має необхідні знання, техніку і оборотні кошти, щоб домогтися високого результату.
З другого боку, з'явилися інвестори, яких називають латифундистами. А це, як відомо, власники великого земельного наділу.
– Як складаються відносини з орендарями?
– Не завжди гладко. Були випадки, коли деякі з них заявляли: я мовляв, останній рік працюю на цій землі. З півтори тисячі гектарів у нього сорок відсотків – соняшнику, що з одного боку, культура економічно вигідна, а з другого, завдає чималої шкоди сівозміні. Покарати порушника ми можемо лише штрафом у 170 гривень, і то – лише раз на рік. І немає в законі статті, яка б карала за таке неграмотне варварське використання землі. Потрібно змінити наше законодавство, щоб захистити землю.
– Треба думати, не перевелися у вашому районі люди, які вміють працювати на ній?
– Я із задоволенням згадую Чорногірку. Там зарплатня до тисячі гривень і в механізаторів, і в доярок. Таких господарств стає все більше. Ось Сергій Химич у своєму господарстві взяв двадцять свиноматок і розвів поголів'я до тисячі поросят. Частину продав населенню, частину утримує сам у відремонтованих свинарниках. Як за кордоном, протягом півроку вигодовує свиню до ста кілограмів. Інвестор, який хотів було розлучитися з цим господарством, залишився, оскільки побачив перспективу.
– Які, на Ваш погляд, зміни за перші сто днів?
– Я ставив мету, щоб люди повірили мені і моїй команді, що відбудеться очищення влади від наносного. Мої погляди завжди були близькі до соціалістів, а нещодавно, після зустрічі з Олександром Морозом, я вступив до партії. І деякі мої однопартійці пропонували вдатися до кардинальних заходів щодо опонентів. Але я сказав, що кров пускати не будемо. Разом з тим, люди повинні відчути віяння нової влади, те, що вона повертається до них лицем. Нам потрібно завоювати довіру людей справою. Вони повинні відчувати, що влада в районі буде працювати з ними і для них.
