Після публікації в «Одеських вістях» повідомлення про те, що у фермерському господарстві «Прогрес» Балтського району 6300 гектарів землі і є бригада із десяти комбайнів, будується склад на 1000 тонн зерна, хоча вже є складські приміщення, до редакції звернулися декілька читачів із проханням докладніше розповісти про цей, як сказав один з них, «оазис добробуту». Цифри, названі в газеті, точні. Як сказав голова «Прогресу» Михайло Дмитрович Лазаренко, свої сертифікати на землю йому довірили 1062 пайовики. Виправдати їхні надії – головне завдання правління, які він очолює. Перші намолоти показали, що ображеним ніхто не залишиться.

До заслуг своєї команди Михайло Дмитрович відносить насамперед те, що господарство обходиться без кредитів, і його працівники одержують заробітну плату без затримки.

Тільки минулого року було закуплено сільгосптехніки на два з половиною мільйона гривень. Серед десяти комбайнів новенькі чотири «Славутичі» та чотири «Домінатори». Зараз вони задіяні на жнивах, а після них будуть поставлені в добротні ангари. Достатньо у прогресівців і тракторів, які до пори до часу законсервовані.

Що стосується будівництва нового складу, то він лише доповнить потужності тих, які здатні прийняти на надійне збереження п'ять тисяч тонн зерна.

Центральна садиба «Прогресу» розміщена у селі Плоске. Михайло Дмитрович Лазаренко і його команда піклується про поліпшення умов життя земляків. У Плоскому обладнано п'ять автобусних зупинок, які особливо важливі для людей похилого віку. Працюють три магазини із урахуванням специфіки потреб сільських жителів. Став затребуваним і банкетний зал, у якому в пору жнив функціонує їдальня, де працівники господарства харчуються тричі на день. Причому безкоштовно. Є свої пекарня, крупорушка, макаронний цех, пресекструдер.

Особлива увага – дітям. У місцевій школі обладнано клас української мови із меблями «під старовину». У дитячому садку зробили ремонт.

Особливою гордістю “прогресівців” є те, що їхнє господарство має статус насінницького і за насінневим матеріалом їдуть до них не тільки із Одеської області, але й з інших регіонів України. Не випадково Михайло Дмитрович та його соратники виношують плани будівництва в майбутньому заводу щодо очищення та сортування насіння.

Якщо вести мову про перспективи, то в «Прогресі» їх пов'язують із підготовкою власних кадрів. У різних вузах країни сьогодні одержують знання діти багатьох працівників господарства. Витрати за їхнє навчання господарство взяло на себе.

Наприклад, Валентину Левицьку за відмінне навчання визнано гідною премії імені Макара Посмітного. Звичайно ж, за такого ставлення до фахівців, молодь не буде прагнути залишати рідне село.

Усе досягнуте Михайло Дмитрович вважає фундаментом для майбутньої великої, плідної роботи щодо поліпшення життя своїх земляків. Всупереч усім труднощам і негараздам нашої неспокійної повсякденності.